Полімнія - Геродот

У тому місці, коли всі пелопоннесці укладуть союз проти тебе, чекай, що тобі доведеться мати бої ще запекліші від тих, що в тебе були. Проте, коли ти зробиш інакше, тоді тобі піддадуться без бою і той перешийок, і пелопоннеські міста".

236. Після нього взяв слово Ксерксів брат Ахемен, стратег морського війська, якому довелося бути присутнім при цій розмові, бо він злякався, чи не зробить Ксеркс так, як йому запропонував Демарат, і він сказав: "Я бачу, царю, що тебе починають спокушати слова цієї людини, яка заздрить тобі через твої успіхи, а мабуть, і діє як зрадник, бо ти знаєш, що еллінам властиві такі звички, вони заздрять тому, хто має успіхи, і ненавидять того, хто сильніший від них. Якщо в теперішньому становищі, коли в нас зазнали аварії чотириста кораблів, ти відокремиш ще триста інших від флоту, щоб вони пливли навколо Пелопоннесу, тоді супротивники стануть рівносильними з тобою. Навпаки, коли ввесь флот буде зосереджено, їм буде не сила напасти на тебе, бо вони не матимуть кількісної переваги, і, крім того, якщо виступлять разом всі війська, і все морське військо допоможе сухопутному, а сухопутне морському. Але якщо ти розділиш флот, тоді ні ти не зможеш йому бути корисним, ні він тобі. Займися своїми справами і зробиш добре, коли не будеш цікавитися справами ворогів, де вони воюватимуть, що вони зроблять і скільки їх там. Вони й самі здатні подбати про свою користь, як і ми про свою. Що ж до лакедемонців, якщо вони вступлять у бій із персами, то вони не зможуть надолужити втрати, якої вони зазнали".

237. Ксеркс відповів йому: "Ахемене, мені здається, що ти правильно сказав і я так і зроблю. Проте Демарат радить те, що вважає за корисніше для мене, але твоя думка вища за його думку. Адже, звичайно, я, принаймні, не можу припустити, що він не бажає мені добра і про це я суджу на підставі його слів, які він сказав у попередньому випадку і з того, що відбувається в дійсності. Це правда, що громадянин, якщо він не надзвичайно цнотливий, але таких дуже мало, заздрить іншому своєму співгромадянинові, який має успіхи, і показує йому своє незадоволення своїм мовчанням, і, якщо той співгромадянин попросить його дати йому пораду, не порадить йому те, що йому здається справді найкращим. Проте якийсь іноземець іншому іноземцеві, котрий має успіх, буває сповненим доброзичливості, і коли той попросить у нього поради, дасть йому найкращу з тих, що має. Отже, щодо Демарата, який є моїм другом, я, нарешті, забороняю лихословити про нього".

238. Так сказав Ксеркс і потім пройшов серед трупів, а від трупа Леоніда, про якого він чув, що той був у лакедемонців і царем і стратегом, він наказав відрубати голову і настромити її на кіл(1). На мою думку, існують й інші докази і серед них найважливіший, що цар Ксеркс розгнівався на Леоніда, коли той ще був живий, як ні на кого іншого на світі, бо інакше він не зробив би такого неподобства з його тілом, бо, наскільки я знаю, перси шануюють більш за всіх інших людей, що виявили себе хоробрими на війні.

239. (Але тепер я повертаюся до свого оповідання(1), там, де я залишив його незавершеним. Лакедемонці першими довідалися про підготування до походу Ксеркса проти Еллади і тоді послали людей до пророчого святилища в Дельфах, де їм було дано оракул, який я навів трохи вище. І вони довідалися про похід у цікавий спосіб. Отже, Демарат, син Арістона, котрий утік до мідійців, як я уявляю собі, і вірогідність підтверджує мою думку, не хотів добра лакедемонцям і можна було б запитати, чи він зробив це з любові, чи із зловтіхи. Отже, коли Ксеркс вирішив піти в похід проти Еллади, Демарат, який був тоді в Сусах, довідався про це і захотів попередити лакедемонців. У нього, звичайно, не було іншого способу передати повідомлення, бо існувала небезпека, що його перехоплять. Тоді він вигадав ось що: він узяв склад ану дощечку, зіскоблив із неї віск, щоб дощечка залишалася без напису, а на її поверхні вирізьбив рішення Царя, а потім залив дощечку розтопленим воском. І так той, хто має передати дощечку не матиме неприємностей від вартових на шляху. Коли дощечку було принесено в Спарту, лакедемонці не могли нічого зрозуміти, поки, нарешті, як мені розповіли, Горго, дочка Клеомена і дружина Леоніда, лише вона здогадалася і порадила їм зіскоблити віск і прочитати на дощечці, що там було вирізьблено. Вони послухались її, знайшли, що там було, прочитали і потім повідомили і всіх інших еллінів. Ось так переказують, що це сталося.)

ПРИМІТКИ

Книга VII. Полімнія

1.1. До епохи Александра Македонського в Середній Азії не було значних міст, належних до перської держави.

1.2. В III кн. р. 89 і далі не згадується про обов'язок підданців перської держави давати людей для війська, але Дарій наклав на них такий обов'язок. [504]

2.1. Про такий звичай не йшлося тоді, коли Камбіс перебував у Єгипті, а Дарій у Скіфії. Можливо, це було заведено через те, що Дарій на той час уже був дуже старим.

2.2. Треба нагадати, що Гобрій був одним із сімох, які виступили проти магів (III, 70).

3.1. Тобто, близько 487 чи 486 р. до н. є. Демарат пішов у добровільне заслання 491 р. до н. є.

3.2. Із інших джерел нічого невідомо про такий звичай у Спарті. Дарій призначив собі спадкоємця не через пораду Демарата, але під впливом своєї дружини, дочки Кіра, Атосси.

4,1. Дарій помер восени 486 р. до н. є., бувши царем 36 років.

5,1. Перси дбали про свої сади і плодові дерева. Царі та сатрапи змагалися між собою, влаштовуючи сади і культивуючи нові породи плодових дерев.

6.1. Алевади були відомою у Фессалії багатою і впливовою родиною, яка нібито походила від міфічного царя Алева. Коли Торак із своїми братами запросив Ксеркса, фессалійці звернулися до греків по допомогу (VII, 172).

6.2. Хресмологами називалися в давній Греції ворожбити і пророки, такі, як Мусай, Епіменід, Тейресій, а крім того, мудреці, досвідчені тлумачі давніх оракулів. Серед таких був і Ономакріт, який склав збірку давніх оракулів, приписуваних Мусаєві. Він мав недобру репутацію через те, що підробляв оракули і вигадував свої власні.

6.3. Герміонець Лас був ліриком і автором дифірамбів. Його вважали за вчителя Піндара і винахідника "кіклічного танцю".

7.1. Тобто навесні 485 р. до н. є. У єгипетських джерелах є відомість про те, що якийсь фараон царював лише протягом одного року.

7.2. Дарій поводився дуже добре з єгиптянами. Він навіть будував їм нові святилища і ремонтував старі, завершив проведення каналу, що з'єднав Ніл із Червоним морем, і взагалі поважав їхні звичаї, релігію та жерців.

7.3. На відміну від Дарія Ксеркс скасував самоврядування в Єгипті, згідно якому перський цар уважав за спадкоємця єгипетських фараонів, а в номах верховна влада належала жерцям. Очевидно, характерною для Ксеркса була релігійна нетерпимість.

8.1. Перська державна рада складалася з сатрапів та представників знаті.

8.2. Звичайно, тут прийом так званої просопопеї, властивий давньогрецьким історикам. Незапротокольовані промови Ксеркса і його споборників складені Геродотом і виявляють його розуміння державних устроїв. Це свого роду риторичні вправи, що були модними в давній Греції.

8.3. Геродот не дбав про узгодження причин, що спонукали Ксеркса піти в похід на Грецію: помста афінянам за їхню допомогу іонійцям (VII, 5, 8), визначення долі (VII, 8), прагнення Ксеркса завоювати Європу (VII, 5), шанолюбність Мардонія (VII, 6) і посилання на "фрігійця" Пелопа, якому вдалося поневолити греків (VII, 11).

8.4. Арістагор не взяв участі в поході, але заохочував до нього.

8.5. За уявленням давніх греків небо було напівсферичним куполом, який спирався на пласку дископодібну землю. Отже, небо і земля стикалися між собою, мали спільні межі. Небо нібито було твердим, власне кам'яним. Звідси вираз "небесна твердь".

Іонійцями Мар доній називає всіх греків. У турецькій та фарсійській мовах Греція називається "Юнан", країною іонійців.

9.2. Тут Мардоній навмисне перебільшує: далеко не вся Індія (в розумінні індійський субконтинент) і не вся Ефіопія (в розумінні східна Африка) були завойовані персами.

9.3. Ассірійці в Геродота — це вавилоняни та халдеї нововавилонського царства (625-539 рр. до н. є.).

9.4. Для персів було характерним те, що вони цілком покладалися на численність свого війська і на велику кількість золота, яку вони мали.

9.5. Звичайно, і тут згаданий вище прийом просопопеї, тобто Геродот пише про те, що міг би сказати в даному разі Мардоній.

10,1. Це не відповідає звичаям давніх персів. Сам Геродот розповідає, що перси вважали почесним, якщо покійника пороздирають хижі птахи та звірі. Греки вважали великим нещастям, якщо тіло покійника не було поховано. Отже, тут Артабан промовляє так, ніби він був греком.

11.1. Думка про можливість завоювання греками перської держави не могла виникнути в Ксеркса або в когось із греків близько 481 р. Така думка могла бути лише висновком із перемог Кімона, сина Мільтіада, на Кіпрі, які завдали рішучий УДДР могутності персів.

11.2. Пелоп був сином Тантала, який уважався царем Фрігії або Лідії. Перси визнавали Малу Азію частиною своєї держави. Крім того, Фрігієць (Фрюкс) було звичним іменем рабів. [505]

11,3. Очевидно, тут ідеться про дорійське переселення. Дорійці іноді називалися разом із фракійськими племенами фрігійцями (звичайно, помилково).

13,1. На той час Ксерксові мало бути 35-40 років.

15,1. Перський цар мав на голові високу тіару (головний убір перських царів, схожий на фетровий капелюх без крисів), а на ногах червоні черевики. Його плащ і шаровари були пурпуровими, як і все його вбрання, на якому були вишиті білі соколи, священні птахи верховного бога Ахура-Мазди. Його сорочку було підперезано золотим поясом, на котрому висів меч, піхви якого було оздоблено дорогоцінним камінням.

16,1. Уважалося за тяжкий злочин, якщо хтось садовився на царський трон. Очевидно, через це Артабан не наважувався погодитися, побоюючись, чи не хотів Ксеркс згубити його, пропонуючи сісти на трон.

19,1. Те, що в цій розповіді фігурує гілка маслини, викликає підозру про її грецьку основу.

20.1. Тобто 481 р. до н. є.

20.2. Повідомлення Геродота базується на давньому переказі, згідно з яким в переселенні народів узяли участь тевкри та місійці, котрі переправилися через Фракійський Боспор і заволоділи Фракією аж до р.