Річард ІІІ - Шекспір Вільям

Зрештою, в своєму творі Шекспір осуджує волюнтаризм Річарда III, невіддільний від його аморальності.

Спеціальні дослідження показують, що стилістикою "Річард III" дуже близький до "Генріха VI", але своєю структурою це вже інший твір. Для нього характерна не епічно-хронікальна, а суто драматична композиція. "Річард III" — це монодрама, тут порядок і хід подій визначаються не стільки спонтанним рухом історії, скільки особистістю головного героя, його характером і волею, планами і намірами. Можна сказати, що події в п'єсі розвиваються за сценарієм, який розробляє Річард III, причому герой весь час утаємничує глядача чи читача у творення цього сценарію за допомогою монологів, самохарактеристик, реплік убік тощо. "Річардові III" притаманна єдність конфлікту — конфлікту героя з іншими персонажами, з "часом",— який проходить через весь твір і наділяє його суто драматичною єдністю дії. А це означає, що за своєю формою "Річард III" був рішучим кроком від хроніки до трагедії.

Як зазначалося, "Річард III" користувався великою популярністю у сучасників Шекспіра; не втратив він популярності і в пізніші часи, до нашого включно. Активне сценічне життя п'єси триває і на сьогодні як в Англії, так і за її межами. Кілька цікавих постановок "Річарда III" здійснено в Радянському Союзі за останні десятиліття; серед них вирізняється постановка Тбіліського театру їм. Руставелі, яка здобула світове визнання. На Україні "Річард III" став відомий у російських перекладах з початку минулого століття. Значний інтерес він викликав у Харківському гуртку романтиків. Привернув увагу і М. Костомарова, що позначилося на його історичних драмах, зокрема на анти-деспотичній драмі "Кремуцій Корд" (1849). У своїх статтях про Шекспіра Іван Франко вказував, як високо підняв і як поглибив англійський драматург неви-гадані образи й сюжети, зокрема образ "злочинного Річарда III". Леся Українка підносила "Річарда III" до найвідоміших творів Шекспіра,— тих творів, які необхідно перекладати в першу чергу. Досконалий переклад цього твору Шекспіра здійснив Борис Тен.

ПРИМІТКИ ДО "РІЧАРДА III"

С. 315-316. Оскільки хроніка "Річард III" продовжує історичний сюжет "Генріха VI", більшість дійових осіб у ній та сама, що і в названій трилогії. До них додаються:

Едвард V (1471-1483)-старший син Едварда IV, другий король з династії Йорків. Пробув королем лише кілька місяців, після чого був зміщений Річар-дом III і відправлений до Тауера разом з молодшим братом Річардом. Там вони й були вбиті літом 1483 року.

Граф Річмонд, згодом король Генріх VII (1456-1509)-нащадок Джона Ганта і Катеріни Свінфорд по материнській лінії; на цьому засновував свої претензії на престол.

Леді Анна — молодша дочка графа Уоріка; була не дружиною, а лише нареченою принца Едварда, сина Генріха VI. Померла 1485 року; причина ранньої смерті невідома.

Герцог Бекінгем — Генрі Стаффорд, нащадок по материнській лінії Джона Ганта. Одружився з Катеріною Вудвіл, сестрою королеви Єлизавети, дружини Едварда IV. Був правою рукою Річарда III, а далі порвав з ним і перейшов па бік графа Річмонда.

Кардинал Борчер — архієпископ Кентерберійський, лорд-канцлер Англії; коронував Едварда IV, Річарда III і Генріха VII.

Роберт Брекенбері — комендант Тауера за Річарда III; відмовився від участі у вбивстві синів Едварда IV.

Вільям Кетсбі — радник Річарда III, страчений після перемоги графа Річмонда.

Лорд Ловел — прибічник Річарда III і керівник партії йоркістів після його смерті.

Джон Мортон — єпископ Ілійський, прибічник графа Річмонда. Написав по-латині біографію Річарда III, був покровителем Томаса Мора і вплинув на концепцію його "Історії Річарда III".

Граф Ріверс — Ентоні Вудвіл, брат королеви Єлизавети, дружини Едварда IV.

Лорд Стенлі — одружився з Маргаритою Бофорт, матір'ю графа Річмонда, після його коронування став графом Дербі.

С. 317. Нарешті сонце Шорка обернуло...— Дім йорків мав на своєму гербі променисте сонце.

С. 318. Щоб вас у Тау ері знов хрестили? — Натяк на дальші події, коли підіслані вбивці вкинуть труп герцога Кларенса в бочку з вином.

Леді Грей — так Глостер нешанобливо називає королеву Єлизавету, яка до одруження з Едвардом IV була дружиною Джона Грея.

С. 319. Пані Шор — Джен Шор, дружина лондонського ремісника, яка була коханкою Едварда IV в останні роки його життя.

С. 322. Чертсі — монастир під Лондоном, де поховано Генріха VI.

С. 323. ...захололих ран Уста розкрилися, і кров течеі— За давнім повір'ям, рани вбитого знову починають кровоточити, коли до нього підходить убивця.

С. 327. Кросбі — замок Глостера.

С. 330. На побажання ваше, лорде Стенлі, Чи мовила б "амінь" графиня Річмонд? — Ідеться про Маргариту, дружину лорда Стенлі, яка була вдовою Едмунда Тюдора і матір'ю майбутнього короля Генріха VII. Сюжетно не пов'язаний з хронікою, цей пасаж мав нагадати тогочасним глядачам про династичні права Тюдорів, які по бічній лінії походили з Ланкастерського дому.

С. 330. Хоче помирити Мілорда Глостера й братів він ваших...— Тобто помирити Глостера з рідними королеви Єлизавети: з її братом, графом Ріверсом, та синами — маркізом Дорсетом і лордом Греєм.

С. 335. Потворний викидню, свине рилатаї — Тут обігрується зображений на гербі Глостера дикий кабан.

С. 340. Хмурний човняр, уславлений співцями.— Тобто Харон, у грецькій міфології — перевізник душ померлих у підземне царство.

За ним з'явилась інша тінь. Мов ангел з кучерями осяйними, Забризканими кров'ю...— Тінь принца Едварда, сина Генріха VI, у вбивстві якого взяв участь Кларенс.

С. 342. Совість — це небезпечна річ, через неї стаєш боягузом...— Цей монолог убивці перегукується з монологом Річарда НІ в останній дії п'єси; викривальний паралелізм.

С. 352. Одне — криве — лишилося на горе, І в ньому бачу я свою ганьбу.— Герцогиня Иоркська має на увазі свого найменшого сина, Річарда Глостера.

С. 354. ...почет невеликий слід По принца юного послати...— Великий почет міг справити враження, що мир порушено і знову розпочалася війна.

С. 358. Помфрет — замок Иорків, де було вбито Річарда II.

С. 359. Привіт, мій брате...— В часи Шекспіра братами називали усіх близьких родичів. У відповідь принц називає Глостера "дядьком".

С. 360. ...хай бог боронить Нам захистку священного права Порушити.— За середньовіччя храми мали право "божого захисту", порушувати яке вважалося гріхом.

С. 361. Його побудував ще Юлій Цезар? — В Англії існувала легенда, що Тауер заклав Юлій Цезар.

С. 362. Я втілюю, мов Зло в старих виставах...— Глостер порівнює себе з образом Зла (Гріха) в середньовічних мораліте.

Як доблестю він розум збагатив. Так розум доблесті його увічнив.— Принц натякає на "Нотатки про Галльську війну", книгу, де Цезар увічнив свої "доблесті" — завоювання Галлії.

С. 363. Малий, як мавпа, я, то він вважає, Що ви могли б носить мене на плечах.— При середньовічних дворах блазні носили на плечах мавпочок, і своїм дотепом малий герцог Йорк уподібнює Глостера до блазня.

С. 365. Він пані Шор міцніше поцілує.— По смерті Едварда IV його коханка Джен Шор стала коханкою Гастінгса.

С. 366. Що ніби вепр шолом зірвав із нього...— Сон-попереджен-ня про небезпеку з боку Глостера (дикий кабан — емблема на його гербі).

С. 376. Скажи, що в рік, коли ходила мати Едвардом ненаситним, воював У Франції мій батько...— Заради досягнення мети Глостер не зупиняється й перед брудним наклепом на свою матір.

Бейнард — замок Йорків у Лондоні.

Магістр Шоу — за "Історією короля Річарда III" Томаса Мора, це був учений-теолог, який, щоб запобігти ласки Глостера, оголосив Едварда IV й Кларенса недійсними синами герцога Иорка, посилаючись на їхню несхожість із батьком.

Брат Пенкер — чернець-августинець, спільник Шоу.

С. 377. Безмовні всі, ні слова не говорять.— Уславлена сцена мовчання народу, яка мала відгомін у літературах пізніших часів.

Про угоду шлюбну з леді Люсі Я про ту, що склав у Франції посол...— Насправді, як заявила леді Люсі під присягою, такої угоди не було; у Франції велися переговори про шлюб, але до угоди справа не дійшла.

C. 385. To я вітав би герцогиню ЙорксЬку Як матір двох прекрасних королев.— Слово "матір" Стенлі вживає у значенні "свекруха": він хоче сказати, що через деякий час ще одна невістка герцогині Йоркської, леді Анна, стане королевою.

С. 386. Листа я вами передам до сина...— Лорд Стенлі передає листа своєму пасинкові, графові Річмонду.

С. 387. А я — в могилу, там мій мир і спокій. Вісімдесят я років прожила...— Насправді герцогині йоркській було тоді шістдесят вісім років, і вона прожила ще дванадцять років.

С. 390. Пригадую, пророчив Генріх Шостий, Що буде Річмонд нашим королем...— Цей мотив неминучості коронування графа Річмонда, який часто повторюється у п'єсі, був відповіддю на "ідеологічне замовлення" сучасності, ствердженням "тюдорівського міфу".

С. 390-391. ...і назвав Ружмоном. Здригнувсь я...— Річарда злякала співзвучність назви замку й імені його ворога Річмонда.

С. 391. Брекнок — родовий замок Бекінгемів у Південному Уельсі.

С. 394. Едвард Едварду смертний борг сплатив.— Тобто смерть принца Едварда стала відплатою за участь його батька у вбивстві Едварда, принца Уельського, сина Генріха VI і Маргарити.

С. 396. Це долі колесо вже повернулось І кинуло тебе на здобич часу...— Одне з характерних виражень концепції "часу" у Шекспіра, в якому проглядає розуміння об'єктивних закономірностей історичного розвитку.

С. 398. ...хіба лише "годину Гемфрі...— Тут обігрується англійське прислів'я, яке постало з того, що до пам'ятника герцогові Гемфрі сходилося багато людей, очікуючи запрошення на сніданок чи обід.

С. 405. До західного берега, владарю, Підплив потужний флот...— З цього моменту й до кінця сцени історичні події у Шекспіра змішуються і подаються з прискоренням. Насправді Річард 111 у жовтні 1483 року рушив до Солсбері, де застав герцога Бекінгема в скрутному становищі, розгромив його і 31 жовтня стяв йому голову. Незабаром флот графа Річмонда наблизився до берегів Англії, але буря розсіяла по морю кораблі, і він змушений був ні з чим повернутися у Францію. Успішно висадився він в Англії на два роки пізніше.

С.