Річард ІІІ - Шекспір Вільям

Я скажу, мілорде:
Хто б то не був, достойний смерті він.
Глостер Хай злочин їх засвідчать ваші очі.
їх чари — на мені. Погляньте, ось.
Рука моя, немов посохле віття,-
Едварда це жона, потворна відьма,
Та ще повія непутяща Шор
Злим чаром так м,ене затаврували.
Гастінгс Якщо вони зробили це, мілорде...
Глостер "Якщо вони?" То ти повій заступник?
"Якщо" ти кажеш? Зрадник! Смерть тобі!
Клянуся, що не сяду їсти, поки
Ця голова не буде стята з пліч. :
Вам, Ловел з Реткліфом, це доручаю.
Кому Я ДОРОГИЙ гт— ХОДІМ ЗІ МНОЮ!
Виходять усі, крім Ґастінгса, Реткліфа і Ловела.
Гастінгс О, горе Англії! Ні, не мені!
Я міг це, божевільний, відвернути.
У Стенлі вепр у сні зірвав шолом,
А я цим знехтував, я не тікав.
Спіткнувсь ошатний кінь мій тричі вранці
І диба перед Тауером став,,
Немов з огидою відчувши бойню.
Тепер той панотець мені потрібний!
Я каюсь, що признався посланцеві,
Як я радів, що в Помфреті сьогодні
Йдуть вороги мої на смерть криваву,
А я— в безпеці, в ласці і в пошані.
О Маргарито, тяжко твій проклін
Упав на голову мою нещасну!
Реткліф Кінчайте сповідь! Герцог жде обіду.
І вашу голову він хоче бачить.
Гастінгс О, смертних марна і минуща ласка!
А ми ж над божу прагнемо її!
Хто на людей поклав свої надії,
Живе, мов п'яний той матрос на щоглі,
Що з кожним поштовхом упасти може
У згубну океанну глибочінь.
Ловел Ну, швидше, швидше,— марні ваші зойки.
Гастінгс Кривавий Річард! Англіє нещасна!
-Жахливий я тобі віщую час;
Якого ще не знав йаш вік нужденний!
Ведіть на страту-й голову несіть.
Не смійтесь, бо й за вами смерть стоїть.
Виходять. ;
СЦЕНА 5
"Лондон. Перед мурами Тауера.
Входять Глостер і Бекіи-гем в: іржавих, зовсім поганих, нашвидку
одягнених латах. . ,
Глостер Чи, брате, вмієш ти тремтіти й бліднуть,
: Переривати віддих на Півслові,
То починать, то знову замовкати,
Немов від страху збожеволів ти?
Бекінгем .Ого! Удати трагіка я зможу:
За кожним словом буду озиратись,
Здригатися, чекати небезпеки
Від соломиночки. Страшливий погляд
І сміх удаваний — мені до послуг,
І ними, при потребі, можу я
Щомить прикрити хід свій стратегічний.
Що ж Кетсбі, вже пішов?
Глостер Та он, дивись, лорд-мера він веде.
Входять лорд-мер і Кетсбі.
Бекінгем Дозвольте говорити з ним. Лорд-мере...
Глостер Звідний спустити міст!
Бекінгем А! Барабан!
Глостер Огляньте мури, Кетсбі.
Бекінгем Лорд-мере, вас покликали сюди...
Глостер Оглянься, стережись,— тут вороги!
Бекінгем Хай бог нас береже й безвинність наша!
Входять Ловел і Реткліфз головою Гастінгса на списі.
Глостер Спокійно, друзі то: Реткліф і Ловел.
Ловел Ось зрадника мерзенна голова.
Сконав підступний, небезпечний Гастінгс.
Глостер
(плаче)
Я так любив його, що сліз не здержу!
Вважав я: найщиріше він створіння
З усіх, що в світі християнськім дишуть;
За книгу мав, якій я довіряв
Душі своєї думи потаємні.
Так прикривавсь він виглядом чесноти,
Що, крім відкритого його нечестя,-
Я мислю про зв'язок із пані Шор,-
Ні плями в нім ніхто не запідозрив.
Бекінгем О, це був спритний і підступний зрадник,
Яких ще світ не бачив. Чи, лорд-мере,
Могли б ви уявить або повірить
(Тож тільки вищим промислом живі ми
І тут говорим), що лихий той зрадник
Замислив нині на державній раді
Мене і лорда Глостера убити?
Лорд-мер Невже це правда?
Глостер То що ж ми, турки чи якісь невірні,
Щоб зважилися проти всіх законів
На наглу смерть негідника послати,
Якби цей крайній небезпеки стан,
Мир Англії і наше врятування
До тої страти нас не спонукали?
Лорд-мер Щасти вам боже! Гідний смерті він.
І добре ваші світлості вчинили:
Від зрадництва ви всіх застерегли.
Бекінгем Добра від нього я не ждав відтоді,
Як він злигався з тою пані Шор.
його ми стратить мали не раніше,
Ніж прийдете ви глянути, мілорде.
Та поспіх ревних друзів намір цей
Супроти волі нашої змінив.
Хотілось нам, щоб чули ви, мілорде,
Як зрадник полохливе дав зізнання
Мети і засобів своєї зради,
Щоб ви могли про це розповісти
Всім громадянам, між яких можливі
І плач за ним, і вигадки про нас.
Лорд-мер Мій добрий лорде, й ваших слів доволі:
Так ніби все я чув і бачив сам.
Тож будьте певні, принци благородні,-
Я вірним громадянам розповім,
Як справедливо все ви учинили.
Глостер На те ми й запросили вашу милість,
Щоб світських пересудів нам уникнуть.
Бекінгем Хоч ви, на жаль, і запізнились трохи,
Посвідчіть те, що чули тут від нас.
Прощайте ж, поважаний мій лорд-мере.
Лорд-мер виходить.
Глостер За ним, за ним іди, мій Бекінгеме!
Спіши до ратуші вслід за лорд-мером.
Знайди нагоду людям натякнути,
Що незаконні є Едварда діти,
Що він віддав на страту міщанина,
Який у спадок сину обіцяв
Корону дати, мавши на увазі
Лиш вивіску, що позначала дім.
Додай, який розпусний був Едвард,
Як він жінок в жазі міняв тваринній,
Як зводив він служниць, дружин та дочок,
Як серце хиже і ненатле око
На-здобичбез упину він ярив.
Як буде треба, то й мене торкнись;
Скажи, шо в рік, коли ходила мати
Едвардом ненаситним, воював
У Франції мій батько, Йорк державний,
І, час обчисливши, не міг признати,
Щоб цей нащадок був його дитя.
Було Це видно й з рис його обличчя: ~
На батька нашого не схожий він.
Але цього торкайся обережно,-
Бо ж знаєш ти, що мати ще жива.
Бекінгем Зіграю красномовця я чудово,
Мов прагну нагороди золотої
Для себе. До побачення, мілорде!
Глостер Як вийде все гаразд, в Бейнардський замок
Приводь їх: там я буду ждати в колі
Єпископів та панотців учених.
Бекінгем Я йду. В годині другій або третій
Ви дожидайте з ратуші вістей.
(Виходить)
Глостер Йдіть, Ловел, швидше до магістра Шоу.
(До Кетсбі)
Ати т— до брата Пенкера. Просіть
Обох в Бейнарді бути за годину.
Ловел, Реткліф і Кетсбі виходять.
Тепер піду наказ таємний дам —
З очей прибрати Кларенса поріддя,
Та ще наказ — ані душі живої
До принців молодих не допускати.
(Виходить} .
СЦЕНА 6
Вулиця в Лондон?.
Входить п и с а р із паперами в руках.
Писар Ось Гастінгсу обвинувальний вирок.
Його я начисто списав прегарно,-
Читатимуть його в соборі нині.
І зважте, як все злагоджено добре!
Сидів над ним годин я з одинадцять,-
Увечері він присланий від Кетсбі,-
І стільки ж начорно його писали,
А п'ять ґоДин тому живий був Гастінгс,
На волі, без вини був, без підозри.
Такий-то світ тепер! І хто б, дурний,
Тут не побачив явного обману?
Та хто б сказать посмів, що бачить це?
Так, світ лихий — і він ще гірший буде,
Як мовчки зло таке в нім терплять люди!
(Виходить)
СЦЕНА 7
Лондон. Подвір'я Бейнардського замку.
Входять з одного боку ГлОстер, з другого-Бекінгем.
Глостер Ну як? Що там говорять громадяни?
Бекінгем Святою богоматір'ю клянусь,
Безмовні всі, ні слова не говорять.
Глостер Каз.ав — Едварда діти незаконні?
Бекінгем Так. Про угоду шлюбну з леді Люсі
Й про ту, що склав у Франції посол;
І про Едварда хтивість ненаситну,
Насильство над жінками, люті кари
За дріб'язок; про те, що він байстря,
Зачате, як у Франції був батько,
Що зовсім він на батька і не схожий.
Тоді про вашу схожість я сказав,
Що ви є всім жива його подоба —
І виглядом, і духу благородством;
Згадав шотландські ваші перемоги,
Воєнну вправність, в мирних справах мудрість,
І щедрість, і смирення, й доброчесність.
Нічого не лишив я без уваги,
Що вашим намірам було б корисне.
Скінчивши мову, всіх закликав я,
Хто лиш добра бажає для вітчизни,
Кричати: "Хай живе король наш Річард!"
Глостер Ну й що ж вони, кричали?
Бекінгем Ні, свідок бог,— не мовили —ні слова,
Як статуї, як той бездушний камінь,
Лише, бліді як смерть, переглядались.
За це їм докоривши, я у мера
Спитав, що значить це мовчання вперте.
Він відповів, що до таких промов
Народ не звик, окличника їм треба.
Йому звелів я все те повторити,
А він лиш: "Герцог каже... герцог мислить..."
Від себе ж він ні слова не потвердив.
Тут хлопці наші ззаду вверх шапки
Підкинули, і голосів з десяток
Гукнуло: "Хай живе король наш Річард!"
Я скористався із цієї жменьки
И "Спасибі,— мовлю,— друзі й громадяниі
Ці оплески і радісні ці крики —
Знак мудрості й до Річарда любові!"
На цьому закінчив я і пішов.
Глостер От довбні без'язикі! Всі мовчали?
Бекінгем Сказати правду вам, мовчали.
Глостер То мер сюди з своїм не прийде почтом?
Бекінгем Він зараз буде. Треба вдати острах;
Не зразу й говорить їм дозволяйте.
В руках, мілорде, майте молитовник
І стійте з ним між двох духівників,-
Я з приводу цього скажу їм казань.
Не піддавайтесь легко на прохання;
Мов дівка — "ні" кажіть, а там погодьтесь.
Глостер Я йду. Якщо так само ревно ви
Просити будете, як я — зрікатись,
То успіх нас чекає безперечний.
Бекінгем Йдіть на балкон! Вже стукає лорд-мер.
Глостер виходить.
Входять лорд-мер, міські старшини й городяни.
Вітаю вас, лорд-мере. Я все жду,
Чи вийде герцог з нами розмовляти.
Із замку виходить К є т с б і.
Ну, Кетсбі, що нам герцог відповів?
Кетсбі Він просить вас, мій благородний лорде,
Зайти до нього завтра чи позавтра,
Сьогодні-бо з двома він панотцями
Заглибився в духовне споглядання,
І не хотів би задля світських справ
Спасенні ці заняття полишати.
Бекінгем Верніться, добрий Кетсбі, до мілорда,
Скажіть, що я, лорд-мер і громадяни
В важливій справі в час відповідальний
І в інтересах спільного добра
Прийшли гуртом до нього на розмову.
Кетсбі Я зараз же про все це доповім.
(Виходить)
Бекінгем
(до лорд-мера)
Так, так, мілорде, герцог —не Едвард:
Не ніжиться він в ліжку соромітнім,-
Навколішках читає молитов;
Не бавиться він з парою коханок,-
З двома ченцями бесіду веде;
Не спить, щоб гладшало нікчемне тіло,
А дух бадьорий багатить в молитві.
Була б щаслива Англія, коли б
Цей принц достойний влади взяв кермо!
Але, боюсь, його нам не вблагати.
Лорд-мер Бог допоможе, не відмовить він!
Бекінгем Боюсь, відмовить! От прийшов і Кетсбі.
Входить Кетсбі.
Ну, Кетсбі, що сказав тобі мілорд?
Кетсбі Дивується, навіщо ви зібрали
Таку до нього силу городян.
Ніким не попереджений раніше,
Боїться він, що "задум ваш недобрий.
Бекінгем Як жаль, що благородний родич мій
В нас задуми недобрі запідозрив.
Клянусь небом, ми прийшли з любов'ю!
Дерніться й герцогові це скажіть.
КетсбІ виходить.
Як чотк" взяв побожний чоловік,
То вже його від них не відірвати,-
Такий солодкий захват молитовний.
На галерею вгорі виходить між двох єпископів Глостер з молитовни-
ком у руках.
Вертається Кетсбі.
Лорд-мер Дивіться, герцог поміж двох духовнихі
Бекінгем Для принца християнського вони —
Підпора, щоб падіння вберегтися.
Дивіться, й молитовник у руках —
Оздоба вірна праведних людей.
(До Глостера)
Плантагенете славний, світлий герцог,
Схили ласкавий слух до цих благань
І вибач); що посміли перервати
Ми хід твоїх занять христолюбивих.
Глостер Не треба перепрошень цих, мілорде,
Я сам прошу пробачення за ге.
Що, весь служінню богові віддавшись,
Прийняти друзів я не поспішив.
Облишмо це.