Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою

Мобі Дік - Мелвілл Герман

Читаємо онлайн Мобі Дік - Мелвілл Герман

Давай повернемо реї, поки можна, капітане, й скористаємось попутним вітром. Вернімось додому, щоб вирушити в щасливіший рейс!

Почувши Старбакові слова, охоплені панікою матроси зразу кинулися до брасів, хоч на щоглах не було жодного вітрила. Якусь хвилину вони наче були під владою тих самих думок, що й у переляканого помічника, і вже зняли бунтівливий крик. Та Ахав, з брязкотом кинувши кінець громовідводу на палубу, схопив полум’яний гарпун і змахнув ним над їхніми головами, як смолоскипом, присягаючися, що простромить першого матроса, котрий доторкнеться до браса. Всі скам’яніли, глянувши на нього, а ще дужче вжахнуло їх вогненне вістря в його руці, і матроси в страху сахнулися назад. А капітан заговорив знову:

— Ви, як і я, присягались убити Білого Кита, і ця присяга зв’язує вас, як і мене. А старий Ахав зв’язаний нею весь — серцем, душею, тілом і життям. А щоб ви знали, в якому ритмі б’ється його серце, я зараз погашу останній страх. Ось!

І він, дмухнувши з усієї сили, справді погасив вогник.

Як під час урагану, що пустошить рівнину, люди втікають від самотнього велетня-береста, бо сама його висота й міць накликають ще більшу небезпеку, притягуючи блискавки, так і по цих останніх Ахавових словах багато матросів, сповнені смертельного жаху, відбігли далі від нього.

120

ПАЛУБА ПЕРЕД КІНЦЕМ ПЕРШОЇ НІЧНОЇ ВАХТИ

(Ахав стоїть за кермом. До нього підходить Старбак).

— Треба спустити грот-марса-рею, сер. Марса-фал зовсім ослаб, і завітряний топенант ось-ось лусне. Спустити, капітане?

— Нічого не спускати. Підв’яжіть. Якби я мав трюмселі, я б їх підняв.

— Сер!.. Ради бога, сер!

— Ну?

— Якорі розхиталися, сер. Може, підняти на палубу?

— Нічого не спускайте, нічого не займайте, тільки підв'язуйте. Вітер міцнішає, але моєї висоти він іще не досяг. Ідіть і виконуйте, що сказано. Кат би його взяв! Він має мене за згорбатілого шкіпера якогось побережного тендера. Спускати грот-марса-рею? Сто чортів! Найвищі щогли робляться для найсильніших вітрів, а моя щогла сягає клотиком аж під летючі хмари. Чи й я маю спустити оцей клотик, що в мене на в’язах? О, тільки боягузи під час бурі спускають свої клотики, де в них мозок. Що це за гуркіт там, нагорі? Я б подумав, ніби це щось грізне, коли б не знав, що й з кольок у животі буває багато гуркоту. О, треба ліків, треба ліків!

121

ПІВНІЧ. БІЛЯ ФАЛЬШБОРТА НА БАКУ

(Стаб і Фласк сидять верхи на фальшборті й підв’язують міцніше якорі, що висять за бортом).

— Ні, Стаб, можеш товкти цей вузол, скільки тобі заманеться, але того, що ти оце сказав, у мене не втовчеш. І чи давно ти думав зовсім навпаки? Хіба ти не казав, що той корабель, на котрому плаває Ахав, мав би платити за страхування більші внески, так наче з корми він навантажений барильцями пороху, а з носа — сірниками? Стривай, стривай: казав чи ні?

— Ну, нехай казав. То й що? Хіба я тепер той самий, що був тоді? На мені вже чимало м’яса обновилось, то чому я не міг змінити думку? А крім того, хай навіть справді ми навантажені барильцями пороху з корми, а сірниками з носа: як у дідька сірники можуть загорітись в оцих бризках, що до кісток промочують? У тебе, хлопчику, чуприна — як вогонь, але й ти б зараз не загорівся. Обтріпнися; ти ж — як той Водолій, Фласк, із твого коміра можна глек води націдити. Хіба ти не знаєш, що на додатковий ризик Морська страхова компанія має додаткові гарантії? Тут тобі й пожежні крани, Фласк. Та послухай знов, і я тобі ще одне розкажу. Насамперед зніми ногу з головки цього якоря, щоб я міг протягти линву. А тепер слухай. Яка це така велика різниця — держати в руці кінець громовідводу під час бурі чи стояти під щоглою, на якій зовсім нема громовідводу? Невже ти не розумієш, дубова твоя голова, що тому, хто держить громовідвід, нічого не може статися, поки грім не вдарить спершу в щоглу? То про що ж ти балакаєш? Громовідводи є хіба на одному кораблі з сотні, і, на мою дурну думку, Ахав — як і всі ми — був тоді не в більшій небезпеці, ніж усі моряки на десятьох тисячах суден, що борознять зараз океани. Ти, Льодоламе, мабуть, хотів би, щоб усі люди на світі носили маленький громовідводик на капелюсі, як ото офіцери національної гвардії носять шпичасту пір’їну, а ззаду щоб тяглася дротина, мов шарф. Чого ти не хочеш мати розум, Фласк? Це ж так легко — мати розум. Кожен, хто хоч трохи вміє дивитись очима, може мати розум.

— Не знаю, Стаб. Часом воно буває не так легко.

— Авжеж, коли тебе промочить наскрізь, тоді важко мати розум, це правда. А мене оці бризки вже промочили наскрізь. Та дарма: бери отой кінець і протягуй. Здається мені, наче ми так ці якорі ув'язуємо, ніби їх уже ніколи не збираються вживати. Принайтовлювати оці два якорі, Фласк, це так, наче зв’язувати людині руки за спиною. А які в них ручиська розкішні, подивися! Оце-то залізні кулаки, га? Вже як ухоплять, то не пустять! Цікаво мені, Фласк: чи й наша Земля десь заякорена? Коли так, то, певне, на страх якій довжелезній линві. Ану, постукай ще по оцьому вузлу, та й готово. Ну, от ми й на палубі… Що може бути приємнішого? Хіба що зійти на берег. Чуєш, викрути мені поли бушлата, гаразд? Дякую. Люди сміються з фраків, але як на мене, то в морі під час шторму тільки фрак і носити. У нього фалди звужуються донизу, і по них добре вода стікатиме, розумієш? Так само й трикутні капелюхи: ріжки крисів були б як ринви. Не хочу я більше й знати куцих бушлатів та зюйдвесток: давай мені фрак і касторового капелюха! Гей! Ф’ю! Полетіла моя зюйдвестка за борт. Боже, боже, як це з твого неба віє такий нечемний вітер! Ох і паскудна ж ніч, братку…

122

ОПІВНОЧІ НА ЩОГЛІ. — ГРІМ І БЛИСКАВКА

(Грот-марса-рея. Тештіго ув’язує її новою линвою).

— Бум-бум-бум!.. Годі вже там гриміти! Забагато грому тут, нагорі. Яке пуття з цього грому? Бум-бум-бум!.. Не треба нам грому, нам треба рому! Дайте нам по чарці рому. Бум-бум-бум!..

123

МУШКЕТ

Під час найлютіших поривів тайфуну стерничого, що стояв біля кістяного румпеля "Пеквода", кілька разів збивало з ніг і жбурляло на палубу спазматичними ривками того румпеля, хоча він був закріплений страхувальними талями; адже закріплювати дуже туго не можна, румпель повинен мати якусь волю.

В такий сильний шторм, коли вітер жбурляє судно, ніби м’ячика, побачити, як компасна стрілка часом крутиться дзигою, — невелике диво. Так було й на "Пекводі": майже за кожним поштовхом стерничий бачив, як швидко стрілки крутяться разом із картушкою; мало хто може дивитись на те без якогось незвичного хвилювання.

Минуло кілька годин після півночі, і тайфун ущух настільки, що завдяки нелюдським зусиллям Старбака і Стаба — один порався на носі, другий на кормі корабля — пошарпані рештки клівера, фор-і грот-марселя позрізувано з рей, і їх понесло за вітром, наче пір’я, яке інколи губить альбатрос у бурю.

На їхнє місце підняли нові вітрила, зарифивши їх, а позаду грот-щогли поставили штормовий трисель, і судно знов більш-менш набрало здатності триматись на курсі. Стерничому знов було задано курс — поки що — ост-зюйд-ост, і він, скільки змога, витримував його. Бо, поки лютував тайфун, стернували, тільки пристосовуючись до нього. Та як тільки стерничий повернув судно чимближче до заданого курсу, стежачи за компасом, як вітер неначе повіяв з корми. Добрий знак! Супротивний вітер змінився попутним!

Зразу ж перебрасопили реї під жваву пісеньку: "Гей, вітре попутний! Гей, хлопці, жвавіш!" — команда співала її з радості, що ця сприятлива подія так швидко спростувала всі лихі призвістки, які передували їй.

Згідно з неодмінним наказом капітана — в будь-яку годину дня і ночі доповідати йому негайно про все, що сталося істотного на палубі, — Старбак, тільки-но скінчивши переставляти реї під вітер, що він робив досить неохоче й похмуро, автоматично пішов униз повідомити про це Ахава.

Перше ніж постукати в двері капітанової каюти, він на хвильку зупинився перед ними. Лампа в каюті, гойдаючись широкими розмахами на всі боки, блимала й кидала мигтюче світло на зачинені капітанові двері — тоненькі двері з щілинястими жалюзі замість верхньої панелі. У відособленій під палубою, наче під землею, кают-компанії панувала якась дзвінка тиша, хоч надворі з усіх боків ревли й гриміли стихії. Лисніли в сутіні набиті мушкети в стояку під передньою переділкою. Старбак був чесний, щиросердий чоловік; та в його душі мимовільно ворухнулася несподівано лиха думка, тільки-но погляд його впав на мушкети. Але посеред інших думок, добрих чи ніяких, він у першу мить ї сам не розпізнав її.

— Він трохи не застрелив мене, — шепнув старший помічник сам до себе. — Так, оцього ось мушкета націлив на мене — оцього, з прикладом у цвяшках. Цікаво, як його в руці тримати… Дивно: я, що завдав списом стільки смертельних ударів, тепер так тремчу. Набитий? Побачимо. Так, так, і на поличці є порох. Недобре… Може, краще висипати? Стривай. Воно минеться… Сміло триматиму мушкет, а сам поміркую. Я прийшов доповісти йому про сприятливий вітер. Але для кого сприятливий? Для смерті, для погибелі, тобто для Мобі Діка. Цей попутний вітер сприятливий тільки для того проклятого кита… Оце саме дуло він наставляв на мене… Оце саме. Оце дуло! Ось я тримаю його в руці… Він хотів убити мене з оцієї самої штуки, що у мене в руці. Так, і він радий був би занапастити всю свою команду. Чи він не казав, що не хоче ні перед яким штормом спускати реї? Хіба він не розбив свого астрономічного квадранта і хіба не пливе в оцих водах, таких небезпечних, навпомацки, за самими обрахунками по лагу, такими ненадійними? Та й у цей самий тайфун хіба він не заприсягся, що не користуватиметься громовідводами? То чи можна спокійно дивитись, як цей божевільний стариган тягне за собою в погибель цілу команду корабля? Так, коли корабель спіткає катастрофа, цей Ахав стане умисним убивцею тридцяти чоловік, а я ладен душею своєю закластися, що корабель таки спіткає катастрофа, коли Ахавові дати волю. А коли його зараз, цю мить… прибрати, він не вчинить такого злочину. О! Він щось мурмоче крізь сон? Так, зараз… зараз увійти, поки він спить. Спить? Так, спить, але живий і скоро знов прокинеться. Тоді я не зможу боротися з тобою, старий. Ти не хочеш слухати ні доказів, ні протестів, ні благань; ти смієшся з усього цього.

Відгуки про книгу Мобі Дік - Мелвілл Герман (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: