Вінні-Пух та його друзі - Мілн Алан Олександр

чи, може, Молюск? Одне слово, щось там відкрити.

– Відкрити? Усі ми? – сказав Кролик.

– Усі, всі. А головне, не забути про... ну, про те, що їдять. Бо раптом нам їсти захочеться!.. Тепер я подамся до Паця, а ти перекажи все Кензі, гаразд?

Пух попрощався з Кроликом і заквапився до пацевої хатки.

Паць сидів на ґанку і, заплющивши очі, гадав на ромашці, аби точно дізнатися – любить, не любить, плюне чи поцілує. Вийшло, що плюне, і тепер він силкувався згадати, на кого ж він загадав, – тільки б не на Пуха.

Цієї миті перед ним і вигулькнув Пух:

– Гей, Пацику! – захекано сказав Пух.– Ми йдемо в ех-спотикцію. Усі, всі. І беремо про... про... їзію. Одне слово, харчі. Треба щось там відкрити.

– Що відкрити? – злякано спитав Паць.

– Та щось таке, що відкривають.

– Не дуже люте?

– Крістофер Робін нічого не казав про лютість. Він тільки сказав, що в нього є, як його... е... е... ко... си...

– "Коси" я не боюся, – серйозно сказав Паць.– Я боюся тільки вовка. Та якщо з нами йде Крістофер Робін, тоді я зовсім нікого не боюся!

Незабаром усі-всі зібралися біля хатки Крістофера Робіна, і "ех-спотикція" почалася. Попереду виступали сам Крістофер Робін і Кролик, за ними Паць та Пух, далі Кенга з Крихіткою Ру в кишені й Сова, ще далі – Іа, а в самому кінці, витягнувшись довгою вервечкою, тюпали всі Кроликові Родичі та Знайомі.

– Я їх не запрошував,– ніби між іншим пояснив Кролик.– Вони самі взяли та й прийшли. Вони завжди так. Нехай собі спотикаються в самому кінці, за хвостом Іа.

– Мушу сказати,– озвався Іа,– що це неподобство. Ось що це таке! Я взагалі не збирався йти в цю... е... е... скопицію... чи як там Пух її назвав. Я прийшов тільки з почуття обов'язку. Та все ж, бачте, я тут, і якщо я повинен іти в кінці е... е... зкопитії – ви розумієте, про що я кажу,– то й дозвольте мені йти в кінці. А коли я щоразу, як мені захочеться трохи посидіти й відпочити, матиму клопіт розчищати собі місце від цієї дрібноти – Кроликових Родичів та Знайомих, то це вже буде не е... е... ступиція – чи як там на неї кажуть, – а просто метушня й мішанина. Ось що я мусив сказати.

– Я розумію Іа-Іа,– сказала Сова.– Якщо ви мене спитаєте...

– Я нікого ні про що не питаю,– перебив її Іа-Іа.– Навпаки, я сам усе всім пояснюю. Можете шукати Північний полюс, а можете відпочивати, сидячи на мурашнику. Мені байдуже.

Та тут з переднього ряду колони залунали вигуки.

– Уперед! Уперед! – кричав Крістофер Робін.

– Уперед! – гукали Пух і Паць.

– Уперед! – підгукувала їм Сова.

– Рушили! – сказав Кролик.– Я мушу бігти.

І він пострибав попереду "ех-спотикції", щоб крокувати поруч із Крістофером Робіном.

Так вони вийшли в похід до полюса. І по дорозі всі весело гомоніли про се та про те – всі, окрім Пуха, який саме складав пісню.

– Ось і початок,– сказав він Пацеві, коли початок був готовий.

– Початок чого?

– Моєї пісні.

– Якої пісні?

– Цієї самої.

– Якої?

– Якщо ти послухаєш, то все почуєш.

– А звідки ти знаєш, що я не слухаю?

На це Пух не знайшов, що сказати, і тому почав співати:

На полюс

в ЕХ-СПОТИКЦІЮ

Всі рушили зрання,-

І Кенга, й Ру, і Кролик,

І вся його рідня.

Вперед крокує Робін

І, звісно, також я.

І Паць, а далі знову

Вся Кролика рідня.

До полюса, до молюса

Всі йдуть, ідуть і йдуть,

Тому цю ЕХ-СПОТИКЦІЮ

Парадом ще зовуть.

Гей, люба ЕХ-СПОТИКЦІЄ,

Куди вони біжать:

Який він є той полюс

Із чим його їдять?

– Тс-с! – сказав Крістофер Робін, обернувшись до Пуха.– Ми якраз наближаємося до небезпечного місця!

– Тс-с! – сказав Пух, хутенько обернувшись до Паця.

– Тс-с! – сказав Паць Кензі.

_ Тс-с! – сказала Кенга Сові, а Крихітка Ру кілька разів підряд сказав "Тс-с! Тс-с! Тс-с!" самому собі.

– Тс-с! – сказала Сова Іа-Іа.

– Цитьте! – сказав Іа-Іа страшним голосом усім Кроликовим Родичам та Знайомим, і ті стали квапливо казати одне одному "Цить! Цить! Цить!", аж поки дійшло до останнього.

А останній (найменший із Кроликових Родичів та Знайомих) так перелякався, подумавши, що вся "ех-спотикція" тільки йому каже "Цить!", що вмить зарився в землю і просидів там униз головою два дні, поки нарешті упевнився, що небезпека минула. Потому він чимдуж подався додому й більше ніколи не витикався з-під маминої спідниці.

Його звали Кульчин Синок.

"Ех-спотикція" доспотикалася до річки, яка весело крутилася й перекидалася поміж високих скелястих берегів, і Крістофер Робін враз розпізнав, яка тут могла критися небезпека.

– Отут,– пояснив він,– найзручніше місце для схрону.

– Для якого хрону? – шепнув Пух Пацеві.– Того, від якого свербить у носі?

– Мій любий Пуше,– поблажливо сказала Сова,– невже ти не знаєш, що таке схрон?

– Сово,– сказав Паць, суворо зиркнувши на неї,– адже Пух шепочеться зі мною, а не з тобою, і тобі не варто...

– Схрон,– сказала Сова,– це місце, де щось ховають або ховаються, – сказати б, несподівана схованка.

– Так само,– сказав Пух,– як баночки з хроном іноді несподівано...

– Схрон, як я саме хотів пояснити Пухові,– сказав Паць,– це місце, де ховаються...

– Якщо хтось сховається, а тоді зненацька наскочить на тебе, – це й означає, що він вискочив зі схрону,– сказала Сова.

– Схроном, Пуше, називають те місце, де хтось ховається, а тоді звідти зненацька наскакує на тебе,– пояснив Паць.

Пух, який тепер точно знав, що таке схрон, докинув, що одного разу він був сховав баночку з варенням, а тоді зненацька виявилося, що то баночка з хроном, від якого йому свербіло в носі цілих шість днів.

– Та піхто ж не казав про баночки з хроном,– сердито буркнула Сова.

– Я казав,– сказав Пух.

Вони дуже обережно посувалися берегом річки, долаючи скелю за скелею, і незабаром вийшли на те місце, де кручі відступали від води, лишаючи місце зеленим смужкам м'якої трави, на якій так і кортіло посидіти та відпочити.

І тільки-но вони ступили на траву, Крістофер Робін скомандував: "Стій!" – і всі посідали, щоб перепочити.

– По-моєму,– сказав Крістофер Робін,– нам треба зараз з'їсти всю провізію, щоб далі легше було йти.

– З'їсти все наше що? – спитав Пух.

– Усе, що ми принесли,– сказав Паць і перейшов від слів до діла.

– Це добра думка,– сказав Пух і теж заходився плямкати.

– Всі мають що їсти? – спитав Крістофер Робін із повним ротом.

– Усі, крім мене,– сказав Іа-Іа.– Як завжди. – Він сумно подивився навкруги й додав: – Гадаю, ніхто з вас не сидить на моїх будяках?

– Здається, я сиджу,– сказав Пух.– Ой! – він скочив на рівні ноги й озирнувся.– Авжеж! Я так і відчував.

– Дякую, Пуше. Якщо будяки тобі більше не потрібні, то я... – Іа-Іа перейшов на місце Пуха й почав їсти.

– До речі, будякам не на користь, коли на них сидять,– заговорив Іа-Іа, на хвильку переставши жувати.– Вони втрачають будь-яку поживність і свіжість. Іншим разом не забувайте про це, мої друзі. Ніколи не завадить виявити трохи поваги, тобто уваги до свого ближнього. Точніше, треба дбати не тільки про себе,– ось що хотів я сказати.

Тільки-но Крістофер Робін упорався зі своїм сніданком, він щось прошепотів Кроликові, а Кролик сказав:

– Так, так, авжеж! – і вони відійшли трохи набік.

– Мені не хотілося говорити при всіх,– почав Крістофер Робін.

– Цілком слушно,– сказав Кролик, набундючившись із гордості.

– Розумієш... я хотів... та ні, певне, й ти, Кролику, цього не знаєш... Цікаво, який він є, отой Північний полюс?

– Ну,– сказав Кролик, хвалькувато погладжуючи вуса,– треба було раніше про це мене спитати.

– Раніше я й сам знав, а тепер трохи призабув,– недбало відказав Крістофер Робін.

– Дивна річ,– сказав Кролик,– зараз я теж трохи призабув, хоча раніше знав напевне.

– По-моєму, там проходить земна вісь. І її встромлено в землю. Правда?

– Авжеж, там є вісь,– мовив Кролик,– і, безперечно, її встромлено в землю, бо більше її нікуди встромляти, та і звуть її "земляною".

– Ото ж бо. І я так гадаю.

– Та річ не в цьому,– сказав Кролик.– Річ у тому, що невідомо де її встромлено, оту вісь!

– О, це ми скоро знайдемо,– впевнено сказав Крістофер Робін, і вони з Кроликом повернулися до гурту.

Паць лежав горілиць на траві й мирно собі хропів. Крихітка Ру хлюпався в річці, миючи писок та лапки, і Кенга, сповнена гордості, пояснювала всім по черзі, що її Крихітка Ру оце вперше в своєму житті вмивається самостійно, а Сова розповідала Кензі дуже цікаву історію, пересипану довжелезними словами, такими як "енциклопедія", "рододендрон", хоча Кенга її зовсім не слухала.

– Не до душі мені усі ці вмивання,– буркотів Іа-Іа.– А надто ота нова безглузда мода – мити за вухами. Як ти на це дивишся, Пуше?

– Ну,– сказав Пух,– я дивлюся так...

Однак ми так ніколи і не дізнаємось, як на це дивився Пух, бо нараз від річки почувся сплеск, а далі тоненький писк Ру і зляканий крик Кенги.

– Довмивався! – сказав Іа.

– Крихітка Ру впав у воду! – закричав Кролик і побіг слідом за Крістофером Робіном на порятунок.

– Дивіться, як я плаваю! – пропищав Крихітка Ру. Він був уже далеко від берега, посеред плеса, і течія прудко несла його до водоспаду.

– Ру, любий мій, ти не потонув? – стривожено гукала Кенга:

– Ні! – відповів Ру.– Дивись, як я пла... Буль, буль! – і він надовго зник під водою, випірнувши аж посеред наступного плеса.

Кожен, як міг, старався допомогти Крихітці Ру.

Паць, який хутенько прочумався від сну, підстрибував на місці й верещав:

"Ой, ой! Що тепер буде?" Сова пояснювала, що в разі раптового занурення під воду найголовніше – це тримати голову над водою. Кенга величезними стрибками мчала вздовж берега і все допитувалася: "Ру, любий мій, ти й справді не потонув?", а Ру, долаючи плеса й водоспади, завжди відповідав одне: "Дивіться, як я плаваю!"

Іа-Іа обернувся задом до річки й опустив хвоста у воду, саме туди, куди перед тим упав Крихітка Ру. Так він і сидів, спиною до всього, що діялося навкруги, стиха щось бурмочучи собі під ніс та примовляючи:

– Бач, до чого призводять умивання! Але ти тільки хапайся за мого хвоста, Крихітко Ру, і все буде гаразд".

А Крістофер Робін із Кроликом бігли понад берегом і всіх підбадьорювали:

– Ру, тримайся, я йду до тебе! – гукав Крістофер Робін.

– Гей, ви там, перекиньте що-небудь через річку, отам, трохи нижче,– командував Кролик.

Та Пух і без нього вже щось надумав. Він стояв за два плеса нижче від того місця, де зараз борсався Ру, і тримав у лапах довгу тичку.