Покоївка з привілеями - Софі Бріджертон

— Не побажаєш мені перед роботою гарного дня тощо?

Бос сіпнувся уперед та знову стримався, і це викликало в мене черговий напад хвилювання. Він точно щось замислив. Така сумирність — перша ознака.

— Гарного дня, серденько, — намагаючись бути ласкавим, процідив Соретті крізь зуби. — І стережися свого боса — боюся, він та ще хтива й хижа сволота.

Я сердито примружила очі. Це якийсь натяк? Як його розшифрувати?

— Не турбуйся, солоденький, він старий і немічний, і точно має проблеми з…

— Елізабет! — загрозливо заволав він.

Я пустотливо захихотіла й розв’язала пояс халата. В мить, коли він впав на підлогу, у кухні запала тиша.

За хвилину Соретті непевно промимрив:

— Я, мабуть, поснідаю деінде…

Я опустила розгублений погляд на рожевий мереживний корсет. Дарма я нехтувала ним стільки разів, вважаючи надто скромним по босовим міркам.

І якщо до цього Тоні намагався наблизитись до мене, то тепер, прихопивши зі столу газети, навпаки, задкував, щоправда, не зводячи з мене очей.

Знітившись, я покусувала губу. Його поведінка одночасно й вбивала мене, й лестила мені. Я б збрехала, сказавши, що мені не кортіло зупинити Соретті й дізнатись, що він робитиме з цими хитромудрими плетіннями стрічок й гачками, завдяки яким тонка тканина так тісно обхоплювала мій стан, що груди манливо напнулися, змушуючи декого хотіти притулити між них обличчя.

Наливши собі кави, я нарешті стурбувалася надважливим питаннями: що мені робити? Шукати роботу чи набратися терпіння й дочекатись, доки Тоні награється зі мною? Навряд я після цього ще працюватиму в нього. Якщо це важко зараз, що буде далі?

Хоч би не закохатись в нього, Господи! Якщо ти зараз на зв’язку, чуваче, перенаправ мамині молитви, щоб вберегти мене від цього, будь ласка!

Нехай ми й не перетиналися з Соретті увесь день — бос старанно уникав мене, за що я була йому по-справжньому вдячна, — зібрати думки до купи я так і не змогла. А порадитись було ні з ким — ніхто з моїх близьких подруг не опинявся в подібному становищі. Та й ми майже припинили спілкування після моєї втечі до Нью-Йорка. А Черіті лише слухатиме, роззявивши рота. Ну не кликати ж мені на каву Сильвію! В цій халепі я сама-самісінька, без жодної групи підтримки.

Кошик з мийними засобами відправився на місце, і я полізла в душ змивати пилюку. Зрештою я скотилася до того, що почала заспокоювати себе як завше — відтерміновуючи неминуче. Мені не потрібно вирішувати все просто зараз, можна почекати й подивитись, що з цього вийде…

Нічого доброго, Елізабет, це ж очевидно!

Саме на це натякала засідка, в яку я потрапила, щойно вийшла з ванної кімнати, загорнута в махровий халат.

Вітальня вся була в тремтливих вогниках свічок, а ще чомусь повітря відгонило Різдвом.

Тоні стояв біля кавового столика, затиснувши в зубах троянду, а в карих очах бісики ледь не витанцьовували ритуальний танок. По його бешкетно-переможному погляду я й второпала, що розслаблятись зарано і за всією цією романтичною маячнею криється новий підводний камінь розміром з Південну Америку.