Право на другий шанс - Тая Смоленська

Поліна 

Дзвінок в двері відриває мене від роботи. Аня грає поруч на килимку. Кот Вікі знищує останню квітку в моїй квартирі, але я вже змирилася. 
 
Весь день крутила в голові нашу з Артемом розмову. До сих пір не вірю що зізналася йому. І від цього одночасно і легко на душі стало, і ще більше причин для переживань з'явилося. 
 
Я пам'ятаю про те, що Артем заявив про своє бажання жити з нами. Тому прекрасно розумію хто стоїть за дверима. Але впускати його не збираюся. Нехай зніме номер в готелі. А це моя територія. 
 
Насправді причина звичайно криється в тому, що поруч з ним я собі не довіряю. На відстані можу приймати жорсткі рішення, а варто йому доторкнутися до мене, як втрачаю хід думок. 
 
- Привіт, - посміхається Артем, стоячи біля порога з валізою і папкою під пахвою. Невпевненість і надія пробігає в його погляді. 
 
Я не відповідаю. Тягнуся рукою до полиці, все так же загороджуючи йому прохід в квартиру, і намацую ключі. 
 
 - Ось, - простягаю йому. 
 
 - Що це? - з подивом запитує він, - ти вирішила зробити мені дублікат ключів від своєї квартири? 
 
- Ні, це ключі від сусідньої квартири. Раз тобі тимчасово ніде жити, то я вирішила надати тобі житло. Заодно будеш поливати вазони. І кота забереш. Треба ж якось розраховуватися за мою гостинність. 
 
Посмішка вмить злітає з обличчя Артема. Такого повороту він не очікував. 
 
- Поль ... 
 
Починає він, але я різко його перебиваю. 
 
- Або так, або готель, - безкомпромісно заявляю я. 
 
Артем хоче щось сказати, але закриває рот. Вирішує що сперечатися зараз зі мною не найкращий варіант. 
 

- Гаразд, дякую за ключі. Я залишу речі і зайду до вас? 
 
- Не сьогодні. Вчора Аня пізно лягла спати, мені потрібно повернути її в колишній графік. Завтра вранці приходь. 
 
- Можу хоч ... ем-м ... казку їй на ніч почитати? - невпевнено запитує Артем. 
 
Я важко зітхаю. 
 
- Артем, давай на чистоту, я не в настрої сьогодні і у мене немає сил виносити твою присутність. Мені потрібно подумати як тепер скорегувати наші з донькою життя і впустити туди тебе. Я не довіряю тобі, не після того що було в минулому. Тому зараз тобі краще піти. 
 
- Гаразд, - Артем виглядає засмученим. І в той же час злим. З силою стискає щелепи, витягує шию, щоб розглянути за моєю спиною Аню. - Солодких снів тоді, - посміхається він краєчками губ. 
 
- Ага.
 

Я стою в дверному отворі і спостерігаю за тим, як він котить валізу до сусідніх дверей. 
 
- Артем, - кличу його, - почекай. 
 
В його очах спалахує надія, але я швидко руйную її. Беру на руки кота, який плутається у мене під ногами і віддаю йому. 
 
- Я не жартувала щодо кота. Доглянеш за ним. Корм тільки сухий, преміум класу, стеж за тим щоб у мисочці завжди була вода. Туалет краще міняти кожен день, а то і два рази в день. Стеж за лотком. Ще з ним потрібно грати. Вичісувати. Гребінець в коридорі в ящику. Шампунь його у ванній на полиці. Вважай це тренуванням до батьківства. Впораєшся з котом - перейдеш на наступний рівень. 
 
- Але ... ти ж знаєш, Поль, я не фанат домашніх тварин, - дивиться на кота, немов той тарган або величезний павук. 

- А я не фанат тебе. Але нам же потрібно якось співіснувати? - глузливо вигинаю брову. 
 
- Зрозумів. Добре. Тоді до завтра. 
 
Артем йде, а на моєму обличчі мимоволі з'являється посмішка. Я забула йому сказати що Рижик любить пісяти на взуття, ночами носиться як слон, о п'ятій ранку точить кігті і дуже голосно нявкає закликаючи кішечку. 
 
Артему буде корисно пожити з цим блохастим. Вони ідеально підходять один одному. 
 
 *** 
 
Моє життя і справді змінилася з цього дня. На сніданок до нас тепер приходив Артем. Часто готував саме він. Його максимум звичайно ж яєчня, але бачити його біля плити дуже незвично для мене. 
 
Аня повільно звикала до того, що тепер в її житті з'явився тато. І я страшенно її ревнувала. Вони з Артемом якось аж надто здружилися швидко. На мою думку вся справа в іграшках, які він носить щодня.А ще дає їй шоколад, який я забороняю. Але Артем запевняє що це зв'язок між батьком і дочкою. На що я тільки качаю головою і невдоволено підтискають губи. 
 
Після сніданку до нас приходить няня, ми ж з Артемом роз'їжджаємося кожен в свій офіс. Іноді посеред для він може примчати до мене з двома склянками кави і круасанами з булочної. За іронією долі ми працюємо в двох кварталах один від одного. Спочатку мене злила його поява в моєму офісі, а потім я звикла і все виглядала у вікно, чи не паркується біля будівлі чорний позашляховик колишнього чоловіка. 
 
Додому я завжди поверталася раніше Артема. З папками, роздрукованими проектами і ноутбуком під пахвою. Артем же в якийсь із днів, зрозумівши що у мене немає часу на приготування вечері і тому я харчуюся одними бутербродами, став привозити вечорами їжу з ресторану. І вечеряли ми вже втрьох, сидячи на моїй кухні. 
 
Часто я дивилася на те як він грає з дочкою і гіркота підступала до горла. Одна помилка, а так багато зруйновано і спалено навколо нас. Артем не раз натякав на те, щоб знову з'їхатися, кілька разів ми скандалили з цього приводу, але я не піддавалася на його вмовляння.

- Ти не розумієш, - вкотре пояснювала я. - Я не зможу після всього жити з тобою і не боятися нових зрад. Не зможу розслабитися. Ти будеш приходити з роботи, а я буду винюхувати твою сорочку на наявність жіночих парфумів і шукати сліди помади. Я не хочу стати параноїком. Та й де гарантії що тобі знов не набридне наш шлюб і ти не знайдеш чергову малолітку? 
 
- Та нафіг мені малолітки, я тебе кохаю, дурепа! - зло вигукнув він, не відводячи від мене погляду. 
 
Ми застигли один напроти одного, важко дихаючи. Він зараз серйозно сказав що кохає мене? 
 
- Тоді ти теж клявся в коханні, але це тобі не завадило зв'язатися з Алісою, - з жалем вимовляю я . —  Уже пізно, Артем, Аня заснула , тобі нема чого тут робити. 
 
Артем не почув мене. Він різко зірвався з місця, наближаючись до мене. Вп'явся губами в мої, жорстко мнучи мої губи в поцілунку. В першу мить я оторопіла від його вчинку. Все ж минуло три місяці з тих пір як Артем оселився в сусідній квартирі, кілька разів він намагався схилити мене до близькості, але я дала зрозуміти що якщо так і далі триватиме, він втратить мою прихильність. І він вгамувався. Кидав в мою сторону відверті погляди, сипав непристойні жарти, але жодного разу не переходив межу. 
 
А зараз ось зірвався. 
 
- Зупинися, Артем, - відштовхую його від себе. - Не треба, - майже шепочу я. 
 
Артем притискається своїм лобом до мого. Він весь напружений. 
 
 - Я хочу тебе, Поль. Не можу вже терпіти, - видихає він. 
 
 - Віка виставила квартиру на продаж. Тобі потрібно підшукати собі житло, - мій голос звучить рівно і холодно, незважаючи на те що я сама ледве себе стримую.
 
 - Навіщо? Дай мені її номер і я викуплю цю квартиру. Тільки кота свого нехай забере, - невдоволено каже він і я прекрасно розумію його невдоволення. 
 
Вчора Рижик позначив пальто Артема. Воно чорне, тому «мітку» візуально ніхто не помітив, зате запах розносився жахливий. Артем весь день не міг зрозуміти чому він відчуває запах котячої сечі, поки до нього не дійшло в чому справа. Тепер шкодник відбуває покарання. На балконі. І це тільки один з випадків, що сталися за час їхнього спільного життя. 
 
 - А ще я хотів попросити тебе викроїти для коханого колишнього чоловіка час у своєму графіку. Я хочу замовити у тебе проект. Будинок добудували нарешті. Хочу щоб ти там все обставила з думкою про те, що це буде наш будинок, - раптово пропонує Артем. 
 
 - Я ... добре. Я не проти, - йду йому на поступки. 
 
Чомусь думка про те, що хтось інший буде обставляти його будинок мене напружує. Десь в глибині душі жевріє вогник, який нашіптує що Артем тільки мій. 
 
 - Тоді солодких, Поль, - цілує мене в лоб і йде. Я ж залишаюся стояти посеред вітальні, приводячи собі мільйон аргументів чому не варто піддаватися Артему. А так хочеться. 
 
І я не знаю чим керуюся цієї ночі, коли після декількох годин безсоння піднімаюся з ліжка і виходжу зі своєї квартири. Тисну на кнопку дзвінка сусідніх дверей. І чомусь ні краплі не здивована, що через хвилину мені відкриває Артем. Який не спав точно так само як і я. 
 
Ми довго дивимося один на одного. А потім ніби щось клацає, руйнується між нами. Ми одночасно тягнемося один до одного. Двері за моєю спиною грюкають. Не розриваючи поцілунку Артем закриває двері, а потім піднімає мене на руки і несе в спальню. 
 
Ми зголодніли. Наші тіла скучили один за одним. Можливо з мого боку це падіння, прояв слабкості, але в дану хвилину мені все одно. Важливо лише серце, яке так само несамовито б'ється в грудях під моєю долонею. Зі мною в унісон. Страх стосунків, зради, нікуди не подівся. Але я дозволяю собі хоча б на якийсь час забути про все і отримати насолоду від того, що робить зі мною Артем.