Будь моєю назавжди - Вікторія Вецька

Я кивнув, розуміючи, що її план може справді спрацювати, але також і усвідомлюючи всі ризики, що з цим пов'язані.

— Що робитимемо, якщо Ілля дійсно син Василя Петровича? — поцікавився я, помітивши, що Мія почала замислюватися.

Мія задумалась на мить, її обличчя виражало певну тривогу, але також і рішучість.

— Якщо це правда, — відповіла вона, — нам доведеться змінити стратегію. Навіть якщо Ілля — рідний син Василя Петровича, я все ще можу спробувати довести зради його дружини та неправомірні дії Іллі.

— Який у тебе план Б? — запитав я, знаючи, що потрібно бути готовим до будь-якого повороту подій.

— По-перше, я спробую знайти інші докази, — мовила Мія. — Якщо я зможу розкрити, що Ілля і його мати використовували своє становище для особистої вигоди, це може вплинути на їхню репутацію і статус.

— Що ще? — запитав я, намагаючись зрозуміти повний план.

— По-друге, я спробую знайти способи, як натиснути на Василя Петровича з моральної точки зору. Якщо я зможу довести, що його син і його дружина порушили закони і етичні норми, це може змусити його змінити свою позицію.

— А якщо все ще буде важко досягти результату? — запитав я, знаючи, що боротьба може бути складною.

— Тоді, — продовжила Мія, — я розгляну можливість залучення своїх знайомих адвокатів або правоохоронних органів. Можливо, їхній вплив допоможе вирішити ситуацію на нашу користь. Важливо також бути готовими до переговорів і компромісів, якщо це буде необхідно.

— Ти не одна. Я готовий тобі допомогати!

Мія посміхнулася, і в її очах з’явилася іскра надії.

— Дякую, Назаре, — промовила вона. — Це багато для мене означає. Ми знайдемо спосіб вирішити всі труднощі.

Ми залишилися стояти поруч, і хоч майбутнє залишалося невизначеним, я відчував, що наші стосунки можуть витримати будь-які випробування.

— Назаре, — сказала Мія, її голос став трохи м'якшим, — я хочу познайомити тебе з Зоряною, якщо ти не проти?  

Я кивнув, відчуваючи, як у грудях зароджується тепло. Ми підійшли до візочка, де спала маленька Зоряна. Її обличчя було мирне і безтурботне, а малі рученята лежали на животі.

— Вона така маленька, — прошепотів я, дивлячись на дитину. — І така беззахисна.

— Так, — погодилася Мія, нахиляючись над візочком. — Вона тільки-но почала пізнавати цей світ. І я хочу, щоб ти був частиною її життя, Назаре.

— Добре, я готовий! Адже дівчинка не винна, що в неї такий батько, — мовив я, дивлячись на Мію з рішучістю.

— Дякую тобі, Назаре.

Мія ніжно погладила дитину по голівці, і Зоряна трохи поворухнулася, продовжуючи мирно спати. Я відчував, що попереду нас чекало багато труднощів, але з Мією поруч я був готовий на будь-які випробування.