Право на другий шанс - Тая Смоленська

- Друг, значить, - чую грубий голос колишнього чоловіка і вирішую, що пора втрутитися. 
 
- Артем, ти щось хотів? - з'являюся в коридорі, схрещуючи руки на грудях. 
 
Я зустрічаюся поглядом з Артемом і мене обдає хвилею його гніву. Він уважно розглядає мене з ніг до голови, немов намагається зрозуміти чим саме ми тут займалися з Кирилом. І напевно помітив і п'яний блиск в моїх очах від випитого вина, і волосся, що збилося через те що я напівлежала на дивані .. 
 
- Та ось, заїхав тобі паперу віддати. Ти ж їх хотіла бачити, чи не так? - їдко запитує він і робить крок вперед, скорочуючи між нами відстань. 
 
Він простягає мені папку, але я не поспішаю торкатися до неї і перевіряти вміст. Що за папери? Про що він? 
 
- Не пам'ятаю щоб просила щось, - з подивом дивлюся на нього. - І взагалі, ти трохи не вчасно, як напевно міг помітити. 
 
- О, ну прости що завадив тобі. Сподіваюся, це не той покидьок що залишив тебе з дитиною? - коситься на Кирила, який застиг поруч з нами і до цього моменту не намагався влізти в нашу розмову. 
 
- Ні, я той хто пропонує Поліні заміжжя і готовий прийняти її дитину як свою, - різко відповідає той і я прикриваю очі. 
 
Навіщо сказав? Або, можливо, це й на краще? Нехай не думає Артем, що весь світ тільки навколо нього крутиться. 
 
- А ви так і не відповіли хто ви і навіщо до Поліни прийшли. Для вирішення ділових питань якось запізно, чи не так? - гмикає Кирило, з насмішкою дивлячись на мого колишнього чоловіка. 
 
Ніколи не бачила Кіра таким. З зарозумілим виразом обличчя, а ще готовим відстоювати мене перед кимось.
 
- А я не діловий партнер. Я колишній чоловік Поліни, тому маю повне право приїжджати коли заманеться. 
 
На обличчі Кіра з'являється здивування, він переводить погляд на мене, хмуриться. Я починаю панікувати. Тому що коли Кирило запитав де батько Ані, я відповіла що ми розлучилися. Але забула уточнити, що той поняття не має про існування дочки. А тепер Артем припустив що Кирило той самий чоловік, від якого я народила, що й заявив йому в обличчя. Ситуація неоднозначна. Пора втручатися. 
 
- Артем, якщо у тебе нічого важливого, то поговоримо завтра. І щодо проекту будинку. Хоча про це можна зараз, думаю. Тому що братися я за нього не збираюся. Сподіваюся, причини озвучувати не потрібно. 
 
Артем з сумнівом дивиться на мене. Переводить погляд на Кирила. Мій настрій нижче плінтуса. Насправді єдине чого я хочу - щоб вони обидва пішли геть. Я втомилася. Шалено. І на танці двох самців не намірена дивитися. 
 
Але Кіра випроводжувати на очах у Артема не хочу. Нехай думає що у мене хтось є і я не проводжу ночі на самоті. 
 
- А мені, Поліна, здавалося, ти пам'ятаєш про те що крупно мені заборгувала. Через твої «проблеми», - натякає на Весеніна і кривиться він, - я вліз у лайно по вуха. Мені тепер доведеться співпрацювати з людьми, яких я до цього вважав за краще обходити стороною. Тому мені б хотілося щоб ти провела гостей і ми з тобою поговорили. Зараз, - з притиском вимовляє Артем, а я вже не можу думати. 
 
- Артем, я не налаштована сьогодні на розмови. А все що мені потрібно було, я побачила сьогодні  в ресторані. Цього достатньо. Підеш звідси ти, так як я давно не твоя сім'я, - починаю заводитися я.

Кирило відчуває мою напругу, обіймає мене за талію, погладжує долонею бік, намагаючись заспокоїти. Але я напружуюся ще більше. Зокрема від нищівної погляду Артема, яким він стріляє в Кіра.  

- І давно ви разом? - цікавиться він. 
 
- Рік вже, - холодно відповідає замість мене Кирило. 
 
- В такому разі тобі, друже, варто знати, що Поліна не сама вірна жінка. Спочатку мені в шлюбі зраджувала, а тепер ось з тобою в стосунках, а спала без докорів сумління зі мною, - з усмішкою на губах вимовляє мій чоловік і я смикаюся в його сторону, але Кирило утримує мене. 

- Думаю, тобі точно пора, а ми з Поліною самі з цим розберемося, - крізь зуби шипить Кирило, з силою зжав пальцями в мою шкіру.  

Злиться. 

Тільки через що? У нас же не було  жодних стосунків. Та й він мені навряд чи вірність зберігав. 
 
- Хм, так, мені тут робити точно нічого, - криво усміхається мій колишній чоловік. А потім з силою плескає папкою по полиці  і різким кроком залишає квартиру. 
 
Дихати відразу ж стає легше. Але я все ще не в силах поворухнутися. Якби Кіра не було, ми б надовго зчепилися. А так мені довелося тримати себе в руках. 
 
- Це через нього ти не хочеш прийняти мою пропозицію? - доноситься до мене голос Кіра. 
 
- Так, - не піднімаючи голови, відповідаю я. Брехати сенсу немає. Не йому точно. - І тобі теж пора. Пробач. Я просто втомилася і хочу побути одна. 
 
- Ти ж розумієш що якщо я вийду за поріг, то ми більше ніколи не побачимось? Подумай, Поліна, я пропоную тобі спокійне забезпечене життя. 
 
Я піднімаю на нього погляд. Не люблю давати пояснення, не люблю всіх цих драм, але щось сказати все одно доведеться.
 
- Ти прекрасний чоловік, Кирило, але я зіпсую тобі життя. Впевнена, ти зустрінеш жінку, з якою створиш сім'ю. Але ця жінка точно не я, - з жалем качаю головою. - Я по горло сита цим всім. Мені б від попереднього шлюбу відійти. Три роки минуло, а я все ще не навчилася жити по-іншому. Всі спроби вкрилися порохом, - в моїх очах з'являється волога. 
 
- Він не гідний тебе. Сподіваюся, ти не пошкодуєш про свій вибір. Ну що ж, - він робить кілька кроків до вхідних дверей. Завмирає. Дивиться на мене. - Прощай тоді, - сумно посміхається мені і назавжди покидає мій будинок і життя. 
 
Я ще довго стою на одному місці, не в силах зрушится. Чорна папка на полиці притягує мою увагу. Як більмо на оці, їй богу. 
 
Я роблю кілька глибоких вдихів, відкриваю її і мої брови здивовано злітають вгору. Копія заяви на розлучення. Артем все ж зробив це. І я не вірю. Це правда? Серце радісно затріпотіло в грудях і як би я не намагалася, а заспокоїти його не можу, як і придушити це почуття.