Вулкан для Венери - Устина Цаль

- Слухай, подруго, - врешті заговорила Юля. – По-моєму, це ти вже з жиру бісишся, як усі багаті – швидко ж люди змінюються. Розслабся, ти досягнула, чого хотіла, до чого так довго йшла. Відпочивай на своїх Канарах, не думай дурного і телефонуй мені хіба коли щось цікаве станеться. І ще… не загравайся, щоб не опинитися біля розбитого корита. Я ж тебе знаю, не думай будувати ще якісь стратегії й інтриги.

Ну от.

У цьому вся Юля. Вона прямолінійна і грубувата, але з іншою Віра не дружила б. У них надто різні життєві пріоритети, цілі і мрії, але, може, через це дівчата й здружилися, абсолютно випадково познайомившись у клубі. Так, підчепити у клубі не хлопця, а подругу – це треба талант мати, як любила жартувати Юля.   

Дівчата розпрощалися, і Віра поклала слухавку. Вечір був тихим і теплим, навіть вітер кудись подівся. Вона глянула на зоряне небо над головою і, здавалося, припинила дихати від його краси.

Але під серцем муляло недобре передчуття, і навіть споглядання неба не рятувало. Чомусь вона почувалася мишкою, якій вдалося урвати ласий шмат сиру, і яка здогадується, що опинилася у мишоловці, та ще не бачить цієї вигадливої конструкції.

У мишки так світилися очі, коли побачила на горизонті омріяну мішень, що й забула думати, що це може бути пастка.

Віра ще не знала, що вже наступного ранку мишоловка прищемить їй хвостик.