Зрада. Двічі в одну річку - Соломія Лісневська

- Операція пройшла успішно, але... стан вашої дочки все ще залишається важким. Нам потрібен час, щоб оцінити подальший прогноз. Але наразі вона жива.

Я відчула, як моє тіло разом обм'якло. Жива. Валя жива. Вона ще з нами.

- Можна її побачити? - видихнула я.

- Так, але тільки ненадовго.

Мене провели в палату. Валя лежала на ліжку, вся в дротах і крапельницях. Вона була бліда, майже прозора. Я підійшла до неї і сіла на край ліжка, тихо взявши її за руку. Її пальці були крижаними, але вона жила. Я стиснула її руку, намагаючись передати їй усю свою силу, усю свою любов.

- Ти маєш триматися, люба, - прошепотіла я, не відриваючи погляду від її обличчя. - Ти повинна жити.

Я не знала, чи чула вона мене, але мені здавалося, що в глибині її свідомості вона все одно відчуває, що я поруч.

Через кілька хвилин мене попросили вийти. Я не пручалася. Я розуміла, що зараз найкраще для неї - це тиша і спокій. Ігор чекав мене в коридорі. Він був у бинтах, його обличчя було змученим, але очі... У його очах читався той самий біль, що й у мене.

- Валя... - почав він, але я кивнула, не давши йому договорити.

- Вона жива, - сказала я. - Поки що жива.

Ігор заплющив очі, ніби ця новина була найбільшим полегшенням у його житті.

- Не кажи «поки» вона буде жити! Я це знаю!