Ціна помилки - Ruslan B
Вона йшла оминаючи калюжі. Дощ поволі припинявся. Лише трішки накрапав. Вона згадувала як колись, ще з Радиком, вони бігали під дощем. Як він вперше їй показав красу дощу і похмурої погоди. Як вони за містом на дачі змокли до нитки. Тоді він її цілував. І від цих поцілунків їй ставало тепло. Від цих доторків, від його рук, від його уст що торкалися її. А зараз лише холодна стіна. А далі що…
Вона не бачила вже далі нічого. Їй пригадувалися хвилини проведені разом з цим юним Фаустом, як вона його інколи жартома називала. Але тепер це були лише порожні спогади.
Вдома Вероніка була пізно. Вона легенько пройшла і замкнула за собою двері до кімнати. Було темно. Вона роздяглася і лягла на ліжко. На дворі вже було близько до півночі. Вона дивилася на стелю у темноті і не могла ніяк заснути. Образи самі лізли до голови. Згадки про Радика зривали мозок. Просто виносили. Це було нестерпно. Але вона не могла нічого зробити. Жаль. А що вдієш. Знову ті самі спогади терзали душу. Все як завжди. Впродовж останніх кількох тижнів.
