Будь моєю назавжди - Вікторія Вецька

— Чесно, навіть немає що розповідати. Мені скоро двадцять шість стукне, тож думаю зробити вечірку. Ти прийдеш?

— Звичайно ж ні, я краще погуляю в парку, подивлюся якийсь фільм, почитаю книгу. А привітати тебе і так зможу, — дивлячись на брата, відповіла я.

І тут офіціант приніс наші страви, розставивши їх навпроти нас. Макс замовив собі стейк з томатним соком, а я обрала курячий супчик. Взявши в руки столові прибори, ми побажали одне одному смачного і занурилися в їжу. Максим про щось замріяно думав, і я вирішила поцікавитися.

— Про кого замислився, братику? — посміхнулася я і глянула на нього.

— Та думаю, як відсвяткувати вечірку. Може, Назара попросити допомоги разом із Лілею, — сказав він, а потім зробив невдоволене обличчя.

— А хто така Ліля? — поцікавилася я.

— Ем, це нова дівчина Назара, — опустив очі Макс.

— Передавай Назару, що я рада, що він знайшов своє щастя, — ледь помітно посміхнулася, але серце забилося швидше.

— Я б не назвав цю дівчину щастям, скоріше горем, — вимовив брат.

— А чому?

— Бо Назар з нею сам не свій. Поряд з цією дівчиною він геть інший і давно вже втратив себе, — заявив Максим.

— Інколи життя підкидає нам занадто складні випробування, і ми не завжди в силах залишитися тими, ким є, — відповіла я. 

— Ти права сестричко!

Під кінець вечора брат замовив мені таксі, а сам сказав, що хоче прогулятися. По приїзду додому я прийняла душ і лягла спати, занурюючись у думки про все, що сталося.