Зрада. Двічі в одну річку - Соломія Лісневська

- Поки не продаємо... але так краще переїхати. 

Жити з кимось у рідних стінах я не зможу. 

Трохи пізніше Артем відвіз мене додому, сам зібрався у відрядження, сказав, що повернеться і почнемо приготуваннями займатися. 

***

Я намагаюся зрозуміти, що ж насправді мені потрібно. Розум каже мені, що Артем - правильний вибір. Він піклується про мене, він дає мені те, що Ігор ніколи не міг дати - стабільність, упевненість, розуміння. Але серце все ще тягнеться до того, що зруйнувало мене. Чому я все ще думаю про нього? Чому його обличчя продовжує спливати в моїй голові? Чому я не можу просто відпустити й забути? Ігор не гідний мене, я це знаю. Він зробив свій вибір, він пішов до іншої, до Каті. І все ж... Все ж я продовжую думати про нього.

Я встаю з дивана і підходжу до вікна. Дивлюся на вулицю, на краплі дощу, що стікають по склу, і відчуваю, як усередині мене знову піднімається хвиля болю. Я не можу почати щось нове, поки я не покінчу з минулим.

Телефон вібрує на столі. Це повідомлення від Артема: "Дякую за ніч. Сподіваюся, у тебе все добре. Я кохаю тебе".

Я читаю повідомлення і розумію, що Артем дійсно готовий дати мені все, чого я так довго позбавлена. Але ось питання - чи готова я це прийняти?

Я кладу телефон назад на стіл, заплющую очі й думаю. Мені потрібно зробити вибір. Мені потрібно або відпустити Ігоря раз і назавжди, або визнати, що я не можу жити без нього.