Зрада. Двічі в одну річку - Соломія Лісневська

***

Уранці я прокидаюся першою. Ігор усе ще поруч, його дихання важке, глибоке. Я дивлюся на нього, і всередині мене все порожньо. Ні жалю, ні радості - просто порожнеча. Усе, що сталося вночі, не вирішило нічого. Воно тільки посилило хаос, у якому я живу. Я встаю, не дивлячись на нього, і йду на кухню. Холодне повітря обпікає моє обличчя, а тиша будинку знову починає здавлювати груди. Але цього разу я відчуваю, що не можу більше так жити. Я маю щось змінити.

За кілька хвилин Ігор з'являється на кухні. Він виглядає похмурим, але його очі уникають мого погляду. Він знає, що сказав і зробив занадто багато, але не збирається вибачатися. Він не говорить ні слова, просто мовчки йде. Цей відхід - холодний і остаточний, але я не відчуваю нічого, крім полегшення. Коли двері за ним зачиняються, я залишаюся сама. Усе, що трапилося цієї ночі, мало дати мені відповіді, але замість цього я отримала ще більше запитань. Моє серце все ще розривається від болю, і я розумію, що нічого не змінилося. Я, як і раніше, в пастці цих руйнівних почуттів. Я сідаю на диван, дивлюся на порожню кімнату і розумію: ця ніч нічого не виправила. Вона тільки додала нових ран.