Вагітна не від того боса - Софія Брай

— Заяву надішлю рекомендованим листом! — Повідомляю всьому офісу. — Зарплату чекаю на картку.

Тільки на вулиці мені вдається нарешті видихнути. Я притуляюсь до білої колони біля входу і закидаю голову вгору, щоб подивитися на хмари, що пропливають повз.

Я готуюся заплакати, але розумію, що сльози не йдуть. А ось сміх дуже навіть. Дуже скоро я регочу на всю силу легень і не припиняю, коли на ґанку з'являється Міланка. 

— Настя-я-я, — тягне вона, і я розумію все без зайвих слів. — Подружко моя. 

Я розкидаю руки в сторони, запрошуючи Майорову обійнятися. Недовго думаючи, вона притискається до моїх грудей. Лунають характерні схлипи. 

— Гей, Мілан, — я тріплю її по світлій маківці, — а ну не плач. Бо я теж пущу нюні.

— Я-я не плачу-у-у, — білуга реве Мілана. Вона трохи усувається, щоб подивитися мені у вічі. — Навіщо ти так, Настя? Ну козли вони там усі, але навіщо звільнятися? Скрізь одне й те саме.

Не скрізь у мене інтрижка з начальником, хочу сказати я, але натомість кажу: 

— Точно, Мілан. І в інших місцях вас немає. Як я без тебе? 

— Приїжджай до мене на дачу у вихідні, —  схлипує подруга. — Кір за дітьми догляне, а ми з тобою нап'ємося вщент. 

— Нап'ємося, — обіцяю я, маючи на увазі апельсиновий сік. Мілані тільки доведеться дізнатися про моє непросте у всіх сенсах становище.

— І що взагалі сталося?— Запитує Мілана. — Все ж таки добре було! Але приїхав цей Віктор Сергійович  і все змінилося!

Дивно, але я зовсім не засмучена. Швидше навпаки, наче камінь з душі впав. І чого я так боялася звільнятися? На світі є купа місць, куди можна влаштуватися, якщо не казати, що ти вагітна.

— Та так, Міланко, набридло мені тут усе. Хотіла піти з помпою.

— А ось це на тебе схоже, — усміхається вона, хоч очі на мокрому місці.

— Я ще молода і, можна сказати, пороху не нюхала, — кажу я, дивлячись на Віктора, що з'явився на ганку. У нас тут прямий гурток збирається. 

— І що ж виходить? Ти справді з ним? — Запитує Мілана. 

Здається, весь офіс став свідками не лише скандалу, а й поцілунку. Повний набір бразильського серіалу.

— Звичайно, правда, — брешу не моргнувши оком. — Закохалася, як кішка, жити без неї не можу.

Вираз обличчя у Соколовського схвильований, і мені хочеться втішити його теж.

— Ну, що ж ви всі нюні розвісили? Я, он, огірочок, — кажу я і розумію, що дико хочеться тих самих стереотипних солоних огірків.

— Настя, — кличе мене Віктор поверх голови Мілана. Та здригається і обертається на раптового гостя.

— А це ви, Вікторе Сергійовичу — зітхає вона і відходить убік, щоб дати Соколовському підійти до мене ближче.

— Давай потім, — кажу я, натякаючи на Мілану, що стоїть поруч.

Віктор піднімає руку до мого обличчя, але передумує і притискає до тіла, через що я відчуваю в грудях несподіваний укол розчарування. Це все гормони, Кайратова. Це все гормони.