Ціна помилки - Ruslan B

Радик насилу пробудився. Він ще так довго в дорозі не був ніколи. Втомлений був наче ним орали. Думки про те, що він зараз не дома ще трохи гризли.. Але потроху хлопець приходив до себе. Він встав, прийняв душ і почав збиратися. Раптом задзвонив телефон. Радик підняв трубку. Голос був не знайомим:

– Ти уже прокинувся? Це добре. Довго спати шкідливо. Вдягайся на тебе чекає машина біля входу.

– Добре. Іду. – ледве мовив Радик.

Він вдягнувся і вийшов на коридор. Всюди було тихо. Звичайно, це ж була лише сьома година ранку. Але протестувати проти голосу в трубці Радик не смів.

Він спустився сходами, привітався з прислугою, що сиділи в холі і вийшов на вулицю. Навпроти входу стояла машина. Радик попростував до неї.

Дверцята відчинила дівчина років двадцяти семи.

– Ти Радик? – спитала вона ламаною українською.

– Так. – промимрив хлопець.

– Сідай. Поїхали.

Машина рухалась дуже швидко. І перш ніж хлопець встиг щось спитати вони опинилися біля якогось великого будинку.

– Тебе чекають! – мовила незнайомка – Чао красунчик.

– Дякую.

Хлопець підійшов до будинку. Він нагадував Радику будинок у Києві. Хлопець відчинив двері. В холі сиділа симпатична дамочка. Він чемно привітався, назвався і попросив провести. Через кілька хвилин він уже стояв на четверному поверсі перед кабінетом Тома Девідсона, директора одного із рекламних агентств. Хлопець постукав.

Радик відчинив двері. Перед ним сидів чоловік років п’ятдесяти п’яти з чорним волоссям, короткою стрижкою, малими чорними очима, в чорному костюмі, із золотим перснем на вказівному пальці лівої руки – а біля нього сидів Ріккі.

– Привіт друже! Я забув уже як ти виглядає! – засміявся Ріккі. – Ну проходь. Це мій батько. Він господар цього усього. Давай ближче.

– Доброго дня вам! Дякую. Приємно дуже тебе бачити! – ледве говорив Радик від несподіванки. – А я… сказали чекають…

– Власне чекаю тебе я! – втрутився старий. – Вмощуйся зручніше бо робота буде дуже сидяча і досить довга! Нам треба зняти одну дорогу рекламу. І треба, щоб ти в ній знявся. А тоді я пообіцяв поговорити про тебе з Марком Вінтовські. Це директор кіностудії. Йому потрібні нові люди на певний час. Для початку… Так що почнемо!?

– Звичайно! – вже спокійно відповів Радик.

– Це приємно чути. Надіюся ти поснідав?

– Ні, але це не мішає. Я не маю наміру вас затримувати і відтягувати роботу. – знову твердо відповів Радик.

– Ти просто супер! Мені такі люди подобаються. Ріккі чого ж ти так довго мовчав. Ми б могли були давно його викрасти. Роботи повно а нормальних людей обмаль.

Цілий день Радик слухав вказівки містера Тома. Щось змінював сам, щось просив додати. Робота потроху втягувала хлопця. Він ніби забувся. Ввечері пізно уже повернувся назад до готелю. Тут він проживе найблищі кілька днів. Радик зайшов в номер. Він почувався настільки втомленим, що навіть не хотів їсти. Хлопець просто прийняв душ і ліг спати.