Віщий сон, або Інтуїція - Софія Чайка

Хоча її розвеселив ображений тон Сергія, вона зробила суворе обличчя й додала:

— В іншому випадку місяць не буду з вами розмовляти. Зрозуміли, півні? — Чоловіки нахмурились, але згідно кивнули. — Віталь, віднеси, будь ласка, теки в ординаторську і поклади до стелажа боком, корінцями на загальний огляд. А мені потрібно терміново зайти до однієї пацієнтки. Домовилися?

— Домовилися, віднесу й покладу корінцями догори.

— Боком.

— Гаразд, боком. Але ти теж пообіцяй, що подумаєш над моєю пропозицією.

Їй не хотілося нічого йому обіцяти. Але «подумати» й «піти» — це ж різні речі, чи не так?

— Я подумаю.

Він пішов, невдоволено покосившись на Сергія. Той провів його не менш суворим поглядом, а потім повернувся до Яни.

— Клеїться?

— Приглядає.

— Давно?

— Два тижні. Ще запитання є?

— А ти що?

— Тобі не здається, Сергію, що я вже доросла дівчинка, і твій допит недоречний?

— Не здається. Так що?

Яна зітхнула й похитала головою.

— Я ще не вирішила.

— Хочу нагадати: блондинка Дубівського так просто не відпустить. Невже цей красунчик вартий твого спокою?

— Я ж сказала, що ще нічого не вирішила. Так що турбуватися немає про що.

— Тобі видніше. Та в разі чого, я — поруч.

Яна поглянула в обличчя товаришеві й, посміхнувшись, торкнулася руки.

— Знаю. Спасибі тобі.

Синичка в черговий раз подумала про те, наскільки б простіше їй жилося, якби вона закохалася в Сергія — прямолінійного, але доброго та рішучого. Якийсь жінці дуже з ним пощастить.