Тілоохоронець для не коханої - Олександра Малінкова

    Слухавку довго не брали. Олексій вже вирішив натиснути на відбій, коли на тому боці почувся невдоволений чоловічий голос.

- Алло, хто це? – З ходу запитав Арестов Павло Геннадійович – генеральний директор «Вайтхаус індастріс», саме так він був записаний на маленькому прямокутнику паперу,  який досі тримав у руці Лекс.

- Доброго дня, мене звуть Олексій Володарський…

- Мені що до того, як Вас звуть, від мене що треба? – Брутально перебив Лекса Арестов.

- Вашу візитівку мені дав Олександр Рєзніков, він сказав, що ви шукаєте тілоохоронця, - на душі стало нестерпно, хотілося відразу кинути слухавку, цей непривітний чолов’яга не сподобався: з перших слів, з інтонації. Буває ж таке, коли ще не бачиш людину, а вже гидуєш продовжувати з нею розмову, от і зараз саме так. Цей Павло вибісив ледь почавши розмову.

- Так, - сухо відповів Арестов, шукаю, але маю на Вас поглянути особисто, приїжджайте в мій офіс через годину. Зараз вишлю адресу, - після чого нахаба просто кинув слухавку, наче розмовляв з якимось непотребом.

      Вилиці Олексія напружилися. В голові замаячила ідея послати  цього великого боса до дідька, хай сам нянькує свою психічку. А ще через мить стало шкода ту бідолаху, яка зв’язала з ним своє життя. З таким чоловіком, можливо в кого хочеш кукуха поїде!

     З роздумів вивела офіціянтка, яка потягнулася за порожнім горнятком з під кави та грошима, які лежали на столику.

- Це все Ваше замовлення? – Привітно запитала дівчина.

- Так, дякую, - Олексій поглянув через вікно, на щастя, дощ вже майже закінчився. Що ж йому лишається менше години, щоб дістатися центру міста,  зараз майже обідня перерва, а отже можливі пробки.

Олексій Володарський.