Ціна помилки - Ruslan B

– Доброго ранку моя красуне – якось не впевнено сказав Радик.

– Доброго… – ще сонним голосом відповіла вона – Де я ?

– Зі мною – посміхнувся хлопець – Я уже сніданок зготував. Час їсти.

– Де я? – ще раз перепитала Віка.

– У мене дома. Не хвилюйся. Все добре.

– Боже, як у тебе дома…Мене мама бити буде…ой…

– Нічого не буде. Я їй сказав, що ти ночувала в мене. І щоби вона не переживала. А зараз вставай.

– Радик… я не думала що ти …

– Ти думаєш я скористався цим? – якось трохи ображено відповів Радик. Він підійшов і поцілував її в щоку. – Гаразд. Ходи на кухню.

          Вони сиділи на кухні і пили чай. Вона дивилася на Радика якимось іншим поглядом. Віка була чимось збентежена. Але мовчала. Так, ніби якась не видима сітка була між ними. Іншим був і Радик. Він вперше дивився на неї такими закоханими очима. Це було напевне вперше за останні дванадцять років. Серце билося в грудях і змушувало червоніти щоки. Вона мовчки пила свій чай. Перед нею сидів не тридцятирічний чоловік а хлопчисько, котрий червонів від її погляду. Вона не розуміла, що насправді між ними відбулося цієї ночі. Але його погляд і сіяючі очі щось видавали. Дівчина помалу починала згадувати все. Вони сиділи в машині, розмову, як їхали кудись. А далі не могла згадати. Невже Радик так опустився низько що аж підсипав їй чогось снодійного а тоді просто заволодів.

– Радик скажи чесно…ти мені дав снодійне?

– Ти що! Віка, як ти могла таке подумати, дівчинко моя. Думаєш я тебе хотів так затягти в ліжко.

– Я нічого не думаю. Просто спитала. Бо якось тут не зрозуміло опинилася.

– Ти просто заснула… я не хотів тебе посеред ночі відпускати додому.

– Радик, ти такий не передбачуваний…. Я не знаю чого від тебе чекати…

– А ти не шукай в мені те, що бачиш в інших поганого… Я інший… Я би так не опустився низько. Просто, я справді зрозумів наскільки ти дорога мені.

Він знову глянув на дівчину. І цей погляд багато міг розказати.

– Знаєш, мені іноді здається, що там, в Америці я сумував за тобою менше ніж тут. Там весь час забирала робота. А тут ти так близько і водночас так далеко.

– Чесно, навіть не знаю що сказати тобі… Я дуже чекала зустрічі з тобою. Іноді думала, що ти мене уже давно забув. Іноді плакала. Але так хотіла тебе побачити. Не знаю чому. Напевне я тебе люблю. Ще від тоді…

– Я тебе теж.