Вулкан для Венери - Устина Цаль
- Не обов’язково так скорочувати дистанцію, - відказала вона і поклала руку на його груди, щоб відпихнути.
Однак Тиміш різко сам відступив.
- Що я бачу! Вчора, коли зайшла у двері вітальні, ти виглядала впевненою і зухвалою. Мовби вхопила бога за бороду. А зараз переді мною дівчина у відчаї, яка, здається, втрапила у халепу і щосили намагається це приховати. Невже виявилося, що статус дружини мільйонера має свою ціну?
Він розгадав її. Віра ледве стримувала лють, яка рвалася зсередини, але на обличчі не смикнувся жоден м’яз.
- Дуже огидно спати з чоловіком, чий член уже прицвів? – продовжив Тиміш.
- Це не твоя справа.
- Здається, що моя, раз ти зараз стоїш переді мною і просиш про послугу. От що, мамусю, я не той син, про якого мріяв тато, але в дечому ми схожі: я, як і він, не беру участі в чужих інтригах.
Він знову підступив впритул і потягнувся рукою до дверної ручки позаду Віри.
- Але цілком здатен на власні, - прошепотів їй на вушко, відчинив двері і грубо штовхнув її у кімнату спиною вперед.
У Віриних очах на мить мелькнув переляк, але вона швидко себе опанувала. Така поведінка Тиміша ніяк не в’язалася ні з образом сина-бунтаря, відданого мистецтву й байдужого до батькового бізнесу, ні з портретом хорошого хлопця Тіма, якого так нахвалювала Маріта.
Віра ступила кілька кроків назад і зупинилася аж обпершись литкою об ліжко. Тиміш зайшов слідом, став за якісь два кроки. З-за його потилиці виглядала та картина з напівголою жінкою, і чогось Вірі стало вдвічі незатишніше.
Вона кипіла від люті, але менш за все бажала з’ясовувати з ним стосунки, та ще й у власній спальні при відчинених дверях.
- Йди геть, - витиснула з себе якомога спокійніше.
- Зараз піду. Але спочатку ти мене послухаєш. Не знаю, для чого він на тобі одружився, і мені байдуже, але не втягуй мене у якісь брудні ігри. Ти не схожа на дешеву тупоголову підстилку, тож скористайся своїми мізками і затям: я не той, з ким можна бавитися. Маєш якісь проблеми з моїм батьком – розбирайся сама в тому, що накрутила.
Він ступив два кроки вперед, знову наблизився до Віри впритул і, нахилившись на небезпечно близьку відстань до її губ, прошепотів:
- Але знай: все це не має значення, ти не отримаєш від нього більше, ніж я дозволю…
- Он ви де!
Старший Марченко став у дверях, однією рукою притримуючись за одвірок, іншою тримаючи пляшку віскі. Він був ще п’яніший, ніж зранку.
Віра різко відштовхнула Тиміша від себе, і обоє синхронно повернули голови в бік дверей.
- Бачу, ти таки зробила правильний вибір. Швидко працюєш, молодчинка, - його язик заплітався, і ще гірше плуталися думки, бо далі вилетіло: - Правильно, постарайся, синку, хоч раз зроби таткові приємне – подаруй внука, і я від тебе відстану.
