Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа - Альфред Деблін
Справа шофера Папке проти кінопрокатника Вільгельма Тоцке. Що це за справа? Мені її щойно поклали на стіл. Отже, записуйте: особисто присутній відповідач кінопрокатник Вільгельм Тоцке, ні, я тільки за його дорученням, гаразд, ви працювали у нього шофером, ну працював, але недовго, машина постраждала в аварії, він звелів: принесіть мені ключі, тобто ви втрапили з машиною в халепу, що ви на це скажете? Двадцять восьмого числа, в п'ятницю, він мав забрати хазяйку з Адміральських лазень, що на Вікторіаштрасе; свідки можуть підтвердити, що той був п'яний як чіп. Та всі в окрузі знають, що він п'яниця… Поганого пива я в рот не беру… То була наша, німецька, машина, ремонт коштував 387 марок 20 пфеніґів. А як саме відбулося зіткнення? Машина почала ковзати, у мене немає гальма на всі чотири колеса, і я стукнув своїм переднім колесом у його багажник. Скільки ви випили того дня, адже за сніданком ви точно пили? Ні, я снідав у шефа, там мене годують, шеф дбає про свій персонал, він добра людина… Ми зовсім не хочемо від цього чоловіка відшкодування збитків, просто звільнили його без попереднього повідомлення; з ним і раніше через пиятику траплялися всілякі пригоди. Прийдіть за своїми речами, вони валяються на Вікторіаштрасе. А шеф ще сказав тоді по телефону: «Ця мавпа понівечила мою машину!» Як ви могли це почути?.. Та ви по своєму апарату так голосно говорите, думаєте, як ми неосвічені, то… а ще він сказав по телефону, що я запасне колесо вкрав, прошу допитати свідків… І не подумаю, ви обоє однаково винні… а ще він сказав чи то осел, чи то мавпа, і на ім'я його назвав… може, укладемо угоду й зійдемося на 35 марках? Зараз за чверть дванадцята, ще є час, можете йому зателефонувати, бажано, щоб він з'явився до першої години.
Біля дверей будинку на Ціммерштрасе зупинилася якась дівчина, вона просто тут проходила, підняла парасольку й кинула в поштову скриньку листа. У листі сказано: «Любий Фердинанде, обидва твої листи я з вдячністю отримала. Я дуже помилилася в тобі й не думала, що все так повернеться. Ти маєш сам розуміти: для того, щоб поєднати наші життя, ми ще занадто молоді. Гадаю, ти з цим урешті погодишся. Ти, може, думав, що я така, як усі дівчата? Але тут ти помилився, мій дорогенький. Чи, може, ти вважаєш, що я із заможної родини? Тоді й тут ти прорахувався. Я проста робітниця. Я кажу тобі це для того, щоб ти знав, як тобі вчинити. Якби я могла передбачити, що з того всього вийде, я б узагалі тобі не писала жодних листів. Отже, тепер тобі відома моя думка, тож маєш її врахувати, коли прийматимеш своє рішення. З привітом, Анна».
У тому самому будинку, у флігелі, на кухні сидить інша дівчина; мати пішла на закупи, й дівчина потай пише в своєму щоденнику, їй двадцять шість років, вона безробітна. Останній запис від 10 липня звучить так: «Учора після обіду мені стало краще; але погожих днів зараз так мало. Я ні з ким не можу поговорити так щиро, як би мені хотілося. Тому я й вирішила все записувати. Коли у мене місячні, я ні на що не здатна, найменші дрібниці створюють мені великі труднощі. Все, що я тоді бачу, викликає в мені тяжкі думки, і я не можу їх позбутися; я стаю страшенно нервовою, й мені досить важко змусити себе чимось зайнятися. Якийсь внутрішній неспокій змушує кидатися то до того, то до того, але я нічого не доводжу до кінця. Наприклад, рано-вранці, коли я прокидаюся, то зовсім не хочу вставати; але я таки змушую себе до цього і намагаюся всіляко себе підбадьорити. Проте одягатися для мене страшенно стомливо. Одягаюся я дуже довго, бо в мене знову голова йде обертом від різних думок. Мені завжди здається, що я роблю щось не так, і від того сама тільки шкода. Коли я кидаю в пічку вугілля й спалахують іскри, то часто буває так, що я лякаюсь, обдивляюся себе, чи не загорівся, бува, на мені одяг, чи не зіпсувала я чогось, й чи не спалахне пожежа непомітно для мене. І так цілісінький день; усе, що я роблю, здається мені не до снаги, й коли я таки змушу себе до цього, то, попри всі мої зусилля впоратися з усім якомога швидше, робота забирає у мене страшенно багато часу. Так минає день, а я знову нічого не встигла, бо повсякчас поринаю у різні думки. А як подумаю, що, всупереч усім моїм зусиллям, я не здатна налагодити своє життя, мене охоплює відчай, і я довго плачу. Такими мої місячні були завжди, вони почалися, коли мені було дванадцять. Мої батьки вважають все це дурницями, кажуть, що я прикидаюся. Коли мені було двадцять чотири, я намагалася накласти на себе руки, але мене врятували. Тоді я ще не мала статевих стосунків і покладала на них великі надії, на жаль, даремні. Я була дуже поміркованою в цьому сенсі, а останнім часом навіть чути про це не хочу, оскільки й фізично я дуже охляла.
14 серпня. Вже цілий тиждень я почуваюся дуже погано. Не знаю, що зі мною буде, якщо все так триватиме й далі. Думаю, що якби я не мала нікого на світі, то без вагань відкрутила б уночі газовий кран. Але я не можу завдати такого болю своїй мамі. Проте я дуже хотіла б підхопити якусь серйозну хворобу і померти від неї. Ось я й написала, як воно зі мною є, що у мене на душі».
Двобій починається! Надворі дощить
Правда, з якої б то причини [цілую вашу руку, мадам, цілую вашу руку[184]], з якої б то причини, треба подумати, Герберт у повстяних пантофлях походжає по кімнаті й думає, а за вікном дощ, мрячить і мрячить, неможливо вийти на вулицю, ще й сигари закінчилися, в домі також ні в кого не позичиш, з якої б то причини в серпні мусить постійно дощити, так цілий
