Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа - Альфред Деблін
У своїй глухій, брудній норі — брудній норі, а чому, а тому, глухій норі, а чому, а тому, а все це через чінґдарада, бумдарада, бум — сидить Райнгольд, той, що з Пумсової банди, коли солдати містом марширують, то їм дівчата усмішки дарують, сидить, читає газету, лівою, лівою, аж тут летіла куля, твоя то, чи моя, читає про Олімпійські ігри, раз-два, а ще про те, що гарбузове насіння — чудовий засіб проти глистів. Він читає дуже повільно, вголос, дарма що затинається. Втім, коли він сам, то майже не затинається. Замітку про гарбузове насіння вирізав ножицями, коли солдати містом марширують, бо в нього колись був солітер, можливо, він досі має одного, можливо, це той самий, а може й новий, у старого завелося потомство, треба таки спробувати з гарбузовим насінням, отже, зелену шкірочку також треба їсти, а не зчищати її. Стоять німі будинки проти ночі, А вітер віє, віє, де захоче. Конгрес гравців у скат в Альтенбурзі, я в таке не граю. Навколосвітня подорож, усі витрати становлять 30 пфеніґів за тиждень, знову якесь шахрайство.
Коли солдати містом марширують, то їм дівчата усмішки дарують, а чому, а тому, а все це через чінґдарада, бумдара, бум. Хтось стукає у двері, заходьте!
Підйом! Марш уперед! Райнгольд миттєво потягся за револьвером. Аж тут летіла куля, твоя то, чи моя, товариша скосило, і він лежить безсило, неначе лежу я, неначе лежу я. Перед ним стоїть Франц Біберкопф, без однієї руки, достоту інвалід війни. Та він п'яний! Чи ні? Нехай тільки поворухнеться, одразу ж його пристрелю.
«Хто тебе впустив?» — «Твоя господарка». В атаку, в атаку! «От стерво, геть здуріла». Райнгольд уже біля дверей: «Пані Тітч! Пані Тітч! Що це таке? Я ж вам сказав: мене нема вдома, ні для кого». — «Вибачте, пане Райнгольд, мені ніхто нічого не казав». — «Якщо я нічого не сказав, значить, мене немає, хай йому біс! Ви ще тут мені хтозна-кого в дім пустите!» — «То ви, напевне, моїй доньці сказали; а вона пішла й нічого мені не передала».
Він зачинив двері, все ще стискає револьвер. Солдати. «Чого тобі тут треба? Ти тут щось забув?» Він затинається. Чи це той самий Франц стоїть перед ним, зараз він дізнається. Йому не так давно машина руку відчавила, він був порядною людиною, це кожен під присягою підтвердить, а тепер сутенером став, не будемо згадувати, з чиєї вини. Гуркіт барабанів, побатальйонно… і ось він стоїть тут. «Гей, Райнгольде, то в тебе револьвер?» — «А що?» — «Для чого він тобі? Що ти хотів робити?» — «Я? Нічого». — «Ну тоді, може, відкладеш його вбік?» Райнгольд кладе револьвер перед собою на стіл. «Навіщо ти прийшов до мене?» Ось він сидить, це він вдарив мене в підворітті, це він викинув мене з машини, а я ж нічим йому не завинив, була ще Циллі, а я спускався сходами. Все це піднялося з пам'яті. Місяць над водою, такий яскравий увечері, дзвони. А зараз у Райнгольда револьвер.
«То сідай, Франце, ти напився, чи що?» Ач як втупився у нього, наче той бик, він точно п'яний, ніяк не покине пиятику. П’яний, звісно, ну та нічого, у мене револьвер А все це через чінґдарада, бумдарада бум. Франц сідає. Сидить. Яскравий місяць світить над водою. Він сидить у Райнгольда. У того, кому він допоміг з дівчатами, одну за одною переймав від нього, а потім той захотів, щоб Франц стояв на атасі, але ні про що не попередив, а тепер я став сутенером і не знаю, як то воно з Міцою повернеться, ось яка ситуація. Але все це лише думки. А відбувається лише одне: Райнгольд, Райнгольд сидить перед ним.
«Просто хотів побачитися з тобою, Райнгольде». Саме цього я й хотів, побачити, просто побачити — то вже вистачить, от ми й сидимо. «Що ти задумав, хочеш притиснути мене, шантажувати тим, що тоді трапилося? Чого мовчиш?» Нічого не кажи, не смикайся. Хлопче, вперед кроком руш, подумаєш, просвистіло кілька снарядів. «То це шантаж, еге ж? Скільки ж ти хочеш? Ми знали, що ти можеш прийти. І те, що ти сутенер, також знаємо». — «Ну, сутенер. А що мені робити, з однією рукою?» — «Ну, то чого тобі треба?» — «Та, власне, нічого». Рівно сидіти, триматися, це ж Райнгольд, завжди він ось так тихцем-нихцем підкрадається, треба пильнувати.
Але Франца вже взяли дрижаки. Три мудреці прибули зі сходу[179], і мали вони ладан, і курили вони ладаном, курили… І все димом огорнулося. А Райнгольд міркує собі: або він п'яний, тоді невдовзі забереться й не буде жодних проблем, або він таки чогось хоче. Ні, він таки чогось домагається, але чого саме, шантажувати ніби не збирається, а що ж тоді? Райнгольд дістав пляшку зі шнапсом і думає, що ось вип'є трохи Францик, і я все у нього вивідаю. Часом не Герберт його послав, аби винюхати, що й до чого, а потім здати? Та коли Райнгольд ставить на стіл два сині келишки, то помічає, що Франц тремтить. Місяць, ясний місяць яскраво світить над водою, аж дивитися боляче, в очах потемніло, що це зі мною таке? Тут Райнгольд втішився, повільно прибрав револьвер зі столу й засунув до кишені, потім наповнив келишки й знову поглянув на Франца: ти диви, та у нього лапа труситься, ним просто тіпає, от боягуз, тільки балакати мастак, боїться револьвера чи мене, та я ж йому нічого не зроблю. І Райнгольд одразу заспокоївся, став навіть люб'язним. Йому приємно бачити, як Франц тремтить, ні, він не п'яний, йому просто страшно, зараз ще знепритомніє чи в штани напудить, а сам, напевне, збирався мене налякати.
Тут Райнгольд взявся розповідати про Циллі, так ніби він з Францом учора бачився, каже, Циллі знову до нього прийшла, на кілька тижнів, таке буває: як не бачу якусь жінку місяць-другий, то вона знову починає його вабити — реприза, так би мовити, кумедно, правда? Потім дістав сигарети й пачку порнографічних листівок, а ще світлини, а на деяких Циллі разом із Райнгольдом. Франц і слова вимовити не може, тільки дивиться на Райнгольдові руки, той має дві долоні, дві руки, а він лише одну, Райнгольд кинув його під машину з двома руками, а чому, а тому, хіба я не повинен убити цього типа, а все це через
