Ґарґантюа і Пантаґрюель - Франсуа Рабле

кожного дев'ятого місяця щонайменше семеро дитяток, як чоловічої, так і жіночої статі, народжувалося в кожній родині, за прикладом народу юдейського в Єгипті, — якщо тільки Ліра не марить); а робилося це переселення не через родючість землі, цілющість підсоння чи інших благ Дипсодії, а щоб край чинив обов'язок і послух, взоруючись на прибульців, давніх і вірних його підданців, які цілий вік знати не знали, не визнавали і не шанували когось іншого, окрім нього, і які з пупка і з первомолоду, вкупі з материнським молоком усмоктали лагідність і доброту його панування, виплекані й вигартувані саме в цьому дусі; отож це утверджувало його в певності, що вони радше накладуть головою, ніж відмовляться коритися в усьому законному своєму державцеві, і хоч би куди закинула їх доля, не тільки вони самі і їхні одне під одним їхнього ложа діти житимуть так само, а ще й прищеплять свою вірність і свій послух племенам, приєднаним до їхнього царства.

Так воно й сталося, і він не омилився на своїх надіях. Якщо утопійці, ще як на селище прийшли, славилися відданістю і вдячністю, то дипсоди за кілька днів спілкування з ними переважили їх: бо люди, як їм щось до мислі, завжди беруться до нового діла з великим завзяттям. Вони тільки нарікали, беручи у свідки небеса і всі сили небесні, що абиж-то їм та почути про доброго Пантаґрюеля хоч трошки раніше.

Так ось, зарубайте, мочеморди, собі на носі: утримують і держать у шорах знов завойований край не тим (як хибно думають деякі тиранічні уми на згубу собі і ганьбу), що плюндрують, ґвалтують, топчуть, кривдять, гнітять і женуть племена залізними прутами; коротко, їдять і пожирають людей, як той цар, якого Гомер прозвав демовором, тобто владарем-людожером. Не стану в цьому притягувати за вуха давньої історії, а лише нагадаю те, що бачили ваші батьки та й ви самі, якщо тільки не були недолітками. Як того новорожденця, їх треба годувати, чукикати, тішити. Як того саджанця, їх треба підпирати, зміцнювати, захищати від усяких борвіїв, шкоди чи напасти. Як того виздоровника після тривалої і тяжкої немочі, їх треба плекати, берегти, підживляти. Хай у них самих визріє переконання, що нема на світі такого царя чи зверхника, якого вони менше б хотіли бачити ворогом і більше б прагнули мати другом. Власне: Озірис, великий цар єгипетський, підбив увесь край не так оружною рукою, як полегшенням податків, привчанням до здорового і праведного життя, запровадженням справедливих законів, своїми милостями і щедротами. Ось чому світ його охрестив великим царем Еверґетом (себто благодійником) — так Юпітер прозвав таку собі Памілу.

Гесіод, той у своїй Ієрархії ставить добрих демонів (або, як хочте, ангелів чи духів), як посередників чи зв'язківців між богами і людьми, над людьми, але під богами. А що небесні дари і багатства ідуть через них і вони наші одвічні доброчинці і проти всякого лиха заступники, то Гесіод прирівнює їх до царів, бо робити завше добро і ніколи зло — це суто царський промисел. Так Александер Македонський став світовим повелителем. Так Геркулес заволодів усім континентом, визволяючи землю від чудовиськ, гніту, бешкету і тиранії; він панував, ставлячись добре до підданців, дбаючи про рівність і справедливість, даруючи правний лад і закони, відповідні до умов у провінціях; поповнював те, чого бракувало, цінував те, що процвітало, не поминав лихом минуле, пускав у непам'ять усі попередні кривди; словом, діяв у дусі атенської амністії, об'явленої тоді, як одвагою і хитрощами Трасибула були винищені тирани (у Римі про цю амністію розповів Цицерон, а надав їй чинности цісар Авреліан).

Ось якими чар-зіллям, ворожбою, приворотами можна мирно утримувати те, що завойоване великими боями. Завойовник, байдуже, король він, князь чи філософ, пануватиме щасливо, якщо над Звагою поставить Справедливість. Звагу він показав у боях і перемогах, а його справедливість виявиться тоді, коли народною волею і прагненням запровадить закони, оприлюднить едикти, збудує храми і дасть права усім, як великий поет Марон пише про Октавіяна Августа:

Подужані уже без ремства, он, Виконують подужника закон.

Ось чому Гомер у своїй Іліаді називає добрих владарів і великих царів Κοσμήτοραζ λαών, тобто народовпорядниками. Так само підходив і Нума Помпілій, другий римський цезар, справедливий володар, добрий політик і мудрець: вряджаючи на честь бога Терміна свято, прозване Терміналіями, він заборонив правити жертви, привчаючи нас до того, щоб ми пильнували й охороняли терміни, границі й аннекси мирно, по-дружньому й лагідно, не вмочаючи руки у крові і не плюндруючи. А хто робить не так, той не тільки утратить набуте, а ще й знеславить себе і зганьбить, бо воно в нього нахапане, до того ж, це нахапане і легко спливе у нього крізь пальці; нечисто нажите ніколи не вдержиться. А як він і не випустить його до смерти, то спустять потім спадкоємці, і все окошиться на небіжчикові, і проклянуть його як загарбника беззаконника. Вам же відоме прислів'я: «З неправдою прийшло — з вітром пішло».

А ще затямте собі, зашкарублі подагрики, що таким робом Пантагрюель з одного ангела зробив двох, а от Карло Великий, навпаки, з одного зробив двох бісів, переселивши саксонців до Фландрії, а фламандців до Саксонії. Тримати під рукою приєднаних до його імперії саксонців було несила, бо ті з його від'їздом до Еспанії чи до інших далеких країв щоразу зривали бунт, ось чому він переселив їх на свою, власну, землю, тобто у Фландрію. А своїх природних підданців фламандців та геннегаунян переселив до Саксонії, не сумніваючись у їхній лояльності і в чужій для них країні. А вийшло так, що саксонці не кинули бунтувати й бришкати, зате фламандці, мешкаючи в Саксонії, пройнялися саксонським духом бунтарства.

Розділ II
Як Панурґ пошився в сеньйори Сальмі у Дипсодії і як він теребив хліб ще в накоренку

Створивши вседипсодійський уряд, Пантагрюель відписав Панурґові сеньйорію Сальмі, з річним доходом 6 789 106 789 реалів, не рахуючи прибутку від хрущів та равликів, що за