Ґарґантюа і Пантаґрюель - Франсуа Рабле

— Виходить (сказав він), більше як півроку. Чим же ти харчився? Що пив?

Я відповів:

— Сеньйоре, тим самим, що й ви. Я брав собі в'їзне з найласіших шматочків, що проходили через вашу горлянку.

— Ну (сказав він), а куди ж дівалося твоє гівно?

— У вашій пельці, пане, — відповів я.

— Ха-ха-ха! Жартун із тебе! (сказав він). А ми з Божою помогою підхилили весь край дисподський. Тобі я дарую кастелянство Сальмі.

— Вельми вдячний (сказав я), мосьпане. Такої ласки я нічим не заслужив.

От по короткім часі добрий Пантагрюель заслаб: на живіт кородиться, ні пити, ні їсти не годен, а що біда біду тягне, то в нього ще пішла гаряча сеча, і так йому боліло, що ви не уявляєте; проте лікарі йому допомогли, і завдяки проносному і сечогінному він почав мочитися безболісно.

Урина в нього була така гаряча, що й допосі ще не вичахла. І там, де вона струміла, у Франції виникли так звані гарячі джерела, а саме:

У Котре,

У Ліму,

У Даксі,

У Баларюці,

У Нері,

У Бурбон Лансі та деінде.

Ув Італії:

У Монто-Ґротто,

У Абано,

У Сан-П’єтро Монтаньйоне,

У Сант-Елені,

У Казанові,

У Санто-Бартоломео.

У графстві Болонському:

У Поретті

та в багатьох інших місцях.

На мій превеликий подив, чимало навісних філософів і біснуватих лікарів гають час на суперечки, звідки у воді ця теплінь, роздебендюють про те, що тут винне — бура, сірка, квасці чи селітра з рудні, тоді як робити так, означає гонити химери, та й годі, — коли не знаєш такої простісінької речі, як те, що ці купелі нагріті гарячою сечею доброго Пантаґрюеля, то й нічого лізти зі своїми козами на торг.

Отож повідомляю: від головної своєї недуги він зцілився ось як. Щоб очистити шлунок, він узяв:

чотири квинтали колофонської скаммонії,

сто тридцять вісім возів касії,

одинадцять тисяч дев’ятсот фунтів ревеню,

не рахуючи іншого зілля.

Хай буде вам відомо: на лікарському консиліумі постановили очистити шлунок, щоб у ньому не лишилося того, від чого канудило. Тим-то було виготовлено шістнадцять великих мідяних куль, більших за ті, що оздоблюють шпиль Верґілія в Римі, з дверцятами на пружині, що відчинялися зсередини.

До одної такої кулі вліз служник із ліхтарем і палахтючим смолоскипом, і Пантаґрюель ковтнув її, як пігулку.

До п’яти інших куль сіло троє хлопів, кожен несучи лопату на плечі.

До семи інших куль сіли п’ятеро кошельників, несучи на плечах кошелі, і всіх їх було поглинено, як пігулки.

Опустившись у шлунок, усі натиснули на пружину і вийшли зі своїх куренів, спершу той, хто ніс ліхтар, і таким чином опинилися на дні моторошного півторамильного вертепу, ще сопушнішого і заразнішого, ніж Мефіта, болото Камаріни та смердюче Сорбоннське озеро, що описав Страбон, отож якби не скористалися вони з покріплювального для серця і шлунка та зі збана для вина (так називають ту макітру або кабак, що на плечах), то задушились би і сконали від цих страшних визівів. От коли б отаким ароматичним надіб'ям і пахощем та опаскудити вуалетки наших баламуток і зводительок!

Лізучи вилапцем і нюшачи, вони підступили до калу і розкладеної фляґми, цілої купи нечистот. Тоді першопрохідники заходились розбирати, а інші лопатами накладали кошелі; розчистивши все, кожен відступив до своєї кулі. Потому Пантагрюель постарався відригнутися і завиграшки вернув їх (бо вони в його горлянці відчувалися не більше, ніж надха у вашій), і вони веселенько повиходили зі своїх пігулок, нагадавши мені, як греки вийшли із троянського коня. Завдяки цьому Пантагрюель вилікувався й уздоровів.

На одну з таких мідяних пігулок ви можете ще й нині помилуватися в Орлеані на дзвіниці церкви Хреста Господнього.

Отож-бо, панове, ви прослухали початок устрашливої історії мого пана і сеньйора Пантагрюеля.

Я ставлю крапку в цій першій книзі про нього; голову мені трохи ломить, від цього вересневого соку в моєму мозку нелад.

Дальший тяг історії матимете на найближчих Франкфуртських контрактах і тоді довідаєтесь: як Панурґ женився і як його в медовий місяць зробили рогачем; як Пантагрюель відкрив філософський камінь і яким робом цей камінь знаходять і використовують; як Пантагрюель перехопився через гори Каспійські; як плавав ув Атлантичному океані, як побив канібалів і завоював Перлові острови; як пошлюбив доньку царя індійського, іменованого пресвітером Іваном; як бився з чортами, пустив з димом п'ять пекельних палат, сплюндрував головну чорну палату, кинув Прозерпіну в огонь, вибив Люциперові чотири зуби і зламав у нього ріг на заду; як одвідав місячні розлоги, аби з'ясувати, чи ж справді місяць не повня, бо три його кватирі в жінок у голові, а також вашій увазі буде запропоновано тисячі інших цілком правдомовних придибашок. Лектура, що й казати, розкішна.

До побачення, панове. Pardonnante ту[232] і не зважайте на мої помилки, як не зважаєте ви, звичайно, на свої.

Якщо ви скажете мені: «Метре! Мабуть, у вас небагато олії в голові, як