Людолови. Том 2 - Зінаїда Павлівна Тулуб
— Ну що, бачив? — заспішив Плетенецький. — Підемо далі.
У третій кімнаті, так званій варштубі, метушилися троє підмайстрів. Майстер вибачився перед гостями, скинув кунтуш і, залишившись в саржовій безрукавці, підперезаній фартухом, став на місце. Тоді помічники почали старанно розмішувати паперову рідину, а він узяв форму плоский чотирикутник з густим сітчастим дном з найтоншого мідного дроту.
— Бачите, — показав він форму гостям, — на цій сітчастій формі вишито тоненьким дротом герб превелебного абата. Це — марка нашої фабрики. Паперова масса вийде навпроти цього герба трохи тоншою, унд папір буде трохи прозоріший; начеб тут хтось просякнув його жиром. Це так званий водяний знак. А зараз я буду набирати паперова рідина і зроблю аркуш.
Він зачерпнув рідини і вмить розлив її по формі piвним тонким шаром. Майстер обережно обертав і ледве помітно струшував форму, щоб вода зовсім збігла крізь сітку, залишивши на формі загуслий осад. Коли аркуш досить сформувався, майстер відхилив краї форми і передав форму валяльникові. Той накрив аркуш шматком сукна і, спритно перевернувши, поклав на дощечку сукном додолу. A майстер вже потрушував форму, на якій розтікалася нова порція паперової рідини. Сагайдачний зиркнув на годинник. Що двадцять секунд новин аркуш паперу. Швидкість роботи його захопила. А валяльник все приймав і приймав від майстра готові аркуші і перекидав їх на сукно з спритністю штукаря. За кілька хвилин виросла ціла стопа аркушів, перекладених сукном. І коли вона досягла потрібної височини, валяльник узяв її разом з дошкою і всунув під гвинтовий прес. Потім помічники обережно розклали витиснуті аркуші на тонесеньких дощечках і винесли сушити на двір.
— Це дуже добре сушити папір на дворі, - пояснив гостеві Плетенецький, — тоді папір буває біліший. Але в дощ доводиться палити груби і сушити його тут.
— О так, — підхопив майстер і, передавши форму старшому підмайстрові, скинув фартух і повів гостей далі. — Ось тут ми й сушимо унзер папір у негоду, — показав він сушильню, заставлену частими поличками від долівки до стелі. — А тут, — відкрив казан з ріденьким клеєм-желатиною, — проклеюємо наш папір, щоб на ньому не розпливалося чорнило. Бо непроклеєний папір вбирає у себе все рідке, наче губка. Варимо ми той клей з телячих ніжок та шкірок. Потім доводиться вдруге сушити папір, пресувати і глянсувати його на ковадлі великим молотом. У нас виробляється білий папір для писання, потім товстіший для малювання фарбами і сірий лядунковий. Робимо й картон на оправи книжок, абер зараз його тут немає.
Кир Єлисей слухав пояснення майстра неуважно: він знав тут кожен куток і щось підраховував у думках.
— А скажи мені, пане майстер, — заговорив він раптом, коли Сагайдачний рушив до виходу. — Що б таке вигадати, щоб папірня працювала і взимку?
Майстер знизав плечима.
— О, це душе важка справа, превелебний гер абат! Можна було б усі ганчіркен виварити і пропустити крізь ступники, поки замерз наш став, а потім витрачати паперову масу потроху, доливаючи до неї води. Але ж ми не маємо такий запас ганчіркен. Бо взимку легше збирати ганчіркен, а навесні, коли вода розтане і почне працювати на нас…
— Ні, пане майстре, це не те, — похитав головою Плетенецький. — Взимку повинні ми надрукувати силу книжок. Стільки, що й в п'ять років не могли б видрукувати. Тому й папір нам потрібен негайно. Ганчір'я знайдеться. Ми улаштуємо збирання на користь оселі. Віддамо й свою стару білизну і одіж. А ти вже вигадай, що нам діяти. Майстер замислився.
— У Франкфурт ам Майн, де я вчився, один майстер улаштував такий механізмус, де коні крутіль колесо. Я, мабуть, пригадай, як це було, і теж улаштуй шшось подібне… Тільки треба довго думати унд випробувати різні модель… Але ж це не мій фах, не мій робота. Гер абат наймаль мене робити папір на свій готовий фабрик, а не будувати другий. Вейль[233] це душе важкий робота, котрий вартий два рази дорожче.
— Скільки ти заробляєш на рік? — урвав Плетенецький.
— Двадцять золотих флорин на рік унд один кунтуш сукняний та один кафтан шовковий та весь харч. Тут записано все. Дас іст мейн контракт[234], - витягнув він із стінної шафи вчетверо складений аркуш паперу.
І, надівши круглі пукаті окуляри і повільно розбираючи письмо, прочитав:
…А також належить йому вся харч монастирська за таким реєстром: Жита чернігівської міри четвертей дванадцять; пшениці четвертей півтори; пшона четвертей півтори; сала доброго четвертей дві, яєць курячих кіп п'ять; вепря живото і свиню кормлених на господарство; горілки прітої кварт сто п'ятдесят; масла цеберку одну, сиру стільки ж, олії кварт двадцять п'ять; риби в'яленої барило одне і риби солоної стільки ж, чому і дано йому оце писання при звиклій печаті монастирській.
— Добре, — урвав Плетенецький. — Скільки бажаєш за перебудову і що тобі для цього треба?
— Якщо превелебний абат дасть мені шше двадцять великі флорин та корову молошну, я спробую зробити таку перебудову через один і ще половину місяця. А для роботи мені треба четверо теслярів унд різний дерево та ейзен, залізо.
— З глузду з'їхав! — спалахнув кир Єлисей. — Ще двадцять флоринів! Бери п'ять флоринів та теличку.
— О нейн, — похитав майстер головою. — Я не дорого взяв. Якщо превелебний абат буде посилати нах Дейчлянд — у Німеччин — по другий майстер, це буде коштувати Печерському абатству два рази стільки. Я шесна людина, і зайвий грошен мені не треба.
І, чемно розчинивши двері перед архімандритом, дав йому зрозуміти, що це його останнє слово.
Ніздрі Плетенецького роздувалися. Найшла коса на камінь. Німець не хлоп: силоміць його не примусиш робити. Плетенецький переступив поріг:
— Добре! Будуй! Дам тобі двадцять флоринів, але щоб ти мені за два місяці вивчив наших хлопів добре робити. Накажи скарбникові заготувати новий контракт.
Рудня була на тому березі Тетерева, поблизу поташної буди. Сани швидко мчали рудою від чагарника низовиною, а кир Єлисей увесь час озирався, ніби шукаючи когось очима, і раптом наказав спинити коні. Вийшовши з саней, він рушив навпростець до якихось людей на болоті.
— Помагай боже! — сказав він їм.
Копачі кинули кайла і лопати і підійшли під благословення:
— Як руда? — спитав кир Єлисей, гидливо витираючи руку після їх губ.
— Руда хороша, та важко копати мерзле, — загули посполиті. — Ані ломом, ані кайлом, ані лопатою.
— Потрудіться, православні, во славу господа, — бадьоро кинув їм архімандрит і знаком наказав працювати. Руда залягла неглибоко
