Готель - Артур Хейлі
Коли одна пара затискувачів зімкнулася на рейці, а другу заїло, кабіна перекосилася і під власною вагою, до якої додалася сила інерції, почала розвалюватися. Клепані шви розійшлися, обшивка відлетіла, і з одного боку стінка відірвалася від круто скошеної підлоги. Кричучи, несамовито хапаючись одне за одного, люди покотилися до зяючого отвору.
Першим випав Сай Льюїн. Пронизливий зойк старого ліфтера урвався, коли, пролетівши вісім поверхів, тіло його вдарилося об цементну підлогу шахтного колодязя. Літнє подружжя із Солт-Лейк-сіті вилетіло слідом за ним. Вони падали, обнявшись, і теж знайшли смерть на дні колодязя. Герцог Кройдонський, вислизнувши в отвір боком, ударився об залізний кріпильний прут, який від удару зламався. На дно шахти герцог упав уже мертвий. Решті пасажирів якимсь чудом пощастило вдержатися. Але тепер уже не витримала пара справних затискувачів, і розламана кабіна каменем полетіла вниз. По дорозі з неї випав ще один чоловік — молодий делегат з’їзду дантистів. Після падіння він прожив іще три дні й помер у лікарні.
Гербі Чендлер випав, коли кабіна була вже недалеко від підлоги, і перелетів у сусідню шахту. Лікарі потім визначили струс мозку (це минуло без сліду) і перелом хребта, який зробив його паралітиком на все життя.
Жінка середнього віку — жителька Нового Орлеана — лежала непритомна на підлозі ліфта. В неї була зламана нога й роздроблена щелепа.
Додо випала останньою, в ту мить, коли кабіна вдарилася об підлогу. Вона зламала руку, розбила голову об напрямну рейку й лежала непритомна, при смерті, в калюжі крові, що текла з великої рани в голові.
Решта троє — акціонер компанії «Кока-кола „Золота корона“» з дружиною і Ключник Мілн — чудом уціліли.
Під уламками кабіни ліфта лежав робітник-ремонтник Біллібой Нобл, який десять хвилин тому спустився в колодязь шахти. Кабіна роздробила йому ноги й таз, але він не втратив свідомості і нестямно кричав, спливаючи кров’ю.
13
Коли Пітер Макдермот збіг у вестибюль, там панував хаос. З шахти ліфта лунали крики, і кілька жінок билися в істериці перед дверима шахти, яку намагалися відчинити блідий, переляканий черговий адміністратор і один з розсильних. Натовп збільшувався: до нього приєднувалися касири, реєстратори, службовці. Людські хвилі вихлюпнулися у вестибюль з ресторанів та кафе, слідом за відвідувачами звідти вибігли офіціанти й бармени. В головному залі ресторану музика замовкла, й оркестранти теж кинулися до виходу. З дверей службового ходу сунули робітники кухні. Натовп зустрів Пітера збудженим гомоном.
Зупинившись, Пітер на весь голос загорлав:
— Тихо! — і коли на мить запала тиша, він вигукнув: — Будь ласка, всі відійдіть од ліфта, ми зараз зробимо все, що треба. — Потім спитав у реєстратора, що стояв перед ним: — Пожежників хто-небудь викликав?
— Не знаю, сер. Я гадав…
Пітер наказав:
— Викличте негайно. — Потім крикнув до іншого службовця. — Подзвоніть до поліції. Скажіть, щоб прислали карети швидкої допомоги, лікарів і людей для підтримання порядку.
Обидва клерки кинулися до телефонів.
З натовпу виступив наперед високий худорлявий чоловік у твідовому піджаку й військових штанях.
— Я офіцер десантних військ. Скажіть, що треба робити.
Вдячно кивнувши, Пітер відповів:
— Треба очистити від натовпу середину вестибюля. Організуйте кордон з працівників готелю. Забезпечте вільний прохід до центрального виходу. Зніміть обертові двері.
— Єсть!
Чоловік обернувся й почав уривчасто кидати команди. Люди, які наче тільки цього й чекали, кинулися виконувати їх. Незабаром офіціанти, кухарі, клерки, розсильні, музиканти й добровольці з пожильців утворили живий ланцюг від дверей ліфта до виходу на Сейнт-Чарлз-авеню.
Елоїс Ройс тим часом кинувся на допомогу черговому адміністраторові й розсильному, які намагалися виламати двері шахти. Обернувшись, він крикнув Пітерові:
— Без інструментів ми тут нічого не зробимо!
До вестибюля вбіг робітник у комбінезоні. Він гукнув:
— Допоможіть нам унизу! Там хлопця придушило, ми не можемо витягти ні його, ні тих, що в кабіні.
Пітер з Елоїсом Ройсом кинулися до сходів службового ходу.
До шахти ліфта вів тьмяно освітлений тунель із сірими цегляними стінами. В тунелі вони знов почули крики — ще голосніші й моторошніші. Розбита кабіна була в них просто перед очима, але шлях до неї заступав покручений, понівечений метал самої кабіни й шахтних пристроїв, які вона розтрощила, падаючи. Кілька робітників-ремонтників гарячково орудували ломами, а ще четверо чи п’ятеро безпорадно стояли позаду. Пітер звернувся до них:
— Дайте сюди більше світла! — Ті побігли кудись тунелем, а Пітер обернувся до чоловіка в комбінезоні, що привів їх сюди: — Мерщій нагору. Коли прибудуть пожежники, покажете їм дорогу.
Елоїс Ройс, який стояв навколішках перед розбитим ліфтом, крикнув:
— І негайно пришліть сюди лікаря!
Чоловік кивнув і зник серед людей, що потроху набивалися в тунель. До Пітера протовпився Док Вікері — головний інженер.
— Боже мій! — зойкнув старий, побачивши перед собою гору уламків. — Боже мій! Я ж казав… Я ж попереджав, що потрібні гроші, потрібен ремонт… — Він схопив Пітера за руку. — Ти ж можеш підтвердити, хлопче, ти ж пам’ятаєш, скільки разів я тобі скаржився!..
— Не треба зараз про це, — Пітер вивільнив руку. — Скажіть, як витягти звідти людей?
Головний інженер безпорадно похитав головою.
— Потрібне спеціальне устаткування — домкрати, різальний інструмент.
Видно було, що він неспроможний очолити рятувальну операцію.
— Перевірте решту ліфтів, — сказав Пітер. — Якщо треба, якщо є хоч найменший ризик, — вимкніть усю систему.
Старий неуважно кивнув і, згорблений, приголомшений, поплентався геть.
Пітер упізнав і схопив за плечі сивого інженера по стаціонарному устаткуванню.
— Вам я доручаю очистити тунель від зайвих людей, забезпечити вільний прохід.
Елоїс Ройс заповз під уламки й тепер тримав за плечі пораненого ремонтника, який кричав нелюдським голосом. У тьмяному світлі Пітер побачив, що його ноги й таз поховані під купою понівеченого заліза.
— Все буде гаразд, Біллібой, — промовив Ройс. — Повір мені, все буде гаразд, ми тебе витягнемо.
У відповідь лунали крики болю.
Пітер узяв пораненого за руку.
— Він правду каже, Біллібой. Пожежники вже біжать сюди.
Згори, здалеку, долинуло, наростаючи, виття сирен, а в тунелі почулися чіткі, швидкі кроки. До них підбіг молодий чоловік у літньому полотняному костюмі, з лікарським саквояжем у руці.
— Лікарю, сюди! — гукнув Пітер.
Той навкарачках
