Лікарня на відлюдді - Олексій Михайлович Волков

— Класна робота, — зауважив Ілля, оглядаючи вшиту рану. — Зуби де?

— Шукають, — не без сарказму відповів Олег.

— Де шукають? — не зрозумів той.

— У смітнику, звичайно...

— Де?! Як... у смітнику?

— А де ж іще? Операція скінчилася, все виносити зібралися. Ти б ще за п'ять хвилин прийшов — вони б уже на госпдворі були...

— Якщо їх не знайдемо, — несподівано спокійно промовив Ілля. — Побачите, що буде. Нас будуть виносити!

Нарешті в операційній з'явилася санітарка, яка займалася пошуками. Вона несміливо простягла на долоні предмет мрій зава.

— Кидай у спирт, — закомандував він, — і відразу ж у фурацилін. Зразу ж!

Олег із Голоюхом застигли, нічогісінько не розуміючи. Ілля збовтав банку з фурациліном, виловив звідти зуби й наказав:

— Колеги, візьміть, будь ласка, гачечки... Губки на боки розведіть... і сушіть... От, зараза... А який же з них був зліва, який справа? Так і поплутати можна...

— По-моєму, це не суттєво, — зіронізував Олег.

— Олегу Вікторовичу, не будьте, будь ласка, таким мудрим, — попросив Ілля.

Низько зігнувшись, він прилаштовував зуби на місце. Пацієнтка, яка гадала, що вже все позаду, невдоволено замукала.

— Зараз, дорогенька... — бурмотів Медвідь.

Почаклувавши ще трохи, він попросив:

— Оленко, давай дріт, — той, яким щелепу шинуємо при переломах. Зчепимо їх трохи, бо лунки пошкоджені — зовсім триматися не хочуть...

— Не забути потім подати головному до переліку платних послуг, — зауважив Тарас. — А що, пересадка зубів... Непогано...

***

За десять хвилин Медвідь уже стояв біля вікна у холі, втлумачуючи тій самій пані, яка нарешті дещо зм'якла та заспокоїлася:

— Усе пройшло вдало, рубець залишиться практично непомітним.

З операційної до ординаторської прокрокував Олег, сподіваючись, що його не помітять.

— А ось і лікар, який оперував вашу доньку. Олег Вікторович! — Ілля зробив жест запрошення. — Це мати потерпілої. А це наш найкращий хірург, позаштатний косметолог, Олег Вікторович.

Голоюх, який проходив поруч, тільки пирснув у кулак, але цього ніхто не помітив.

— Усе зроблено на найвищому рівні, — плів далі Ілля.

— Але як же все-таки буде із зубами? — знову почала дама.

— Ну, будемо сподіватися, що їх пошкодження не настільки серйозне, — сказав Олег. — У зворотному випадку вам доведеться у майбутньому звертатися до стоматологів.

***

Тачанівський зам по культурі Васєчко захекано піднявся на третій поверх поліклініки МВС і попрямував коридором. Кілька кроків за ним мляво плівся його на півголови вищий лобур. Зробивши знак йому зупинитися, Васєчко постукав і увійшов до кабінету завідуючого поліклінікою.

Окрім завідуючого, в кабінеті знаходився ще один лікар, з яким вони щось обговорювали.

— Пробачте, — почав Васєчко, — в мене тут деякі проблеми. Мій син збирається поступати на навчання в учбовий заклад МВС. Пройшов комісію, кругом начебто все гаразд, а візу придатності ставити не хочуть!

— Так вже й кругом... — засумнівався завідуючий.

— Абсолютно здоровий! — завірив Васєчко. — Он, під кабінетом стоїть. Може, закликати?

— Ні, ні... Не треба... — підняв руку зав, розглядаючи документи, які простяг відвідувач. — Гм-м... Цікаво... Гм-м... Пробачте, як вас величати?

— Роман Петрович.

— Романе Петровичу, я попрошу вас декілька хвилин у коридорі зачекати. А документи залиште, добре?

Стурбований Васєчко вийшов із кабінету. Тоді завполіклінікою простяг папери іншому докторові.

— Ну, і що? — не зрозумів той. — Дійсно кругом здоровий. А чому не проходить?

— А ось, — показав завідуючий. — Дивись, що це?

— «Стоїть на диспансерному обліку з приводу ротацизму»... — прочитав той. — До того ж, у районі запис зроблений. А наші всі пишуть — здоровий. До речі, а що таке ротацизм?

— Не знаю, — зав знизав плечима. — Чиє це — «ротацизм»?

— У районі в них невропатолог таке видав, — пробурмотів лікар. — Ось написано— «невропатолог»... А наші всі в один голос, що здоровий.

Зав натиснув кнопку зв'язку на пульті в кутку столу і сказав:

— Сергій Віталійович! Сергію Віталійовичу!

— Так! — хрипкий голос відповів із динаміка. — Слухаю.

— Зайдіть до мене, будь ласка.

Васєчко у коридорі нервово продовжував міряти відстань, час від часу зиркаючи то на годинник, то на власне чадо, застигле під стіною, яке зараз понад усе бажало охороняти правопорядок у країні.

***

Високий чорнявий лікар, увійшовши до кабінету завідуючого поліклінікою, надовго завис над документами Васєчка-молодшого.

— А ти хоч виясняв у членів нашої комісії, що то за ротацизм такий? — запитав його зав.

— Та начебто ніхто не знає... — виправдовувався той.

— Тоді чому не констатуєте придатність?

— Ну, ви ж самі розумієте, претендує вступати у вищий заклад МВС — документи повинні бути на всі сто. А тут якийсь ідіотський діагноз крутиться... Куди я таке пропущу?

— І що, ніхто не знає, що це таке? — допитувався зав.

— Ніхто!

— Гм-м... Ну, добре. Давай сюди цього Васєчка. Обох.

Старший лікар медкомісії визирнув до коридору, і на порозі з'явилися обоє — батько і син. Їх запросили присісти.

— Скажіть, Романе Петровичу, а ваш син, можливо, на щось хворів у дитинстві?

— Практично ні, — знизав плечима зам по культурі, — може, раз чи два ангіною. З ким не буває?

— А по-серйозному?

— По-серйозному — точно ні.

— Ну, а ось тут написано, — продовжував зав, — що він перебуває на обліку в невропатолога з приводу ротацизму.

— Чого?! — здивувався Васєчко-старший. — Та він у житті не був у невропатолога! А що це таке?

— Та ми, чесно кажучи, самі не знаємо...

— Як це — не знаєте? — викотив очі Васєчко.

— Ну, нам таке захворювання невідоме. Це ваші у районній лікарні таке написали.

— Так... — зовсім розгубився Васєчко-старший. — А ви самі чому не знаєте, що це таке?

— Розумієте, — встряв старший лікар медкомісії, — ніхто з членів комісії про таке захворювання не чув. Швидше за все, тут написана якась дурниця.

— Ось що, — сказав завідуючий, — найкраще би вам узяти й переписати в районі оцей висновок — без