Гуляйполе - Степан Дмитрович Ревякін
Сатана на якусь хвильку замислився. "Цей мудрий Ленін і тут мудрий, — подумав про свого клієнта господар Пекла. — Може дійсно примирити їх?.. Чи ще більше розпалити між ними ворожнечу і потішитися самому над війною між двома братніми народами? Ох і весело буде мені! А чи похвалить за подібні мої вибрики Господь? Звісно, ні. То буде остання крапля у повній його чаші ненависті проти мене. Ні, з цією краплею ще зачекаю."
— Ну то як, мій Світоче? — втомившись чекати відповіді, запитав Ленін. Він завжди свого "шефа" у його присутності називав велично "Мій Світоч", і це Дияволу лягало на душу, як масло на хліб.
Сатана, нарешті, дозрів, він чітко побачив вихід з цієї історії.
— Слухай, Ульянов, — сказав він, — здається, це ти говорив, що факти — річ клята, і проти них не попреш? Ну, щось у цьому роді, у цьому дусі подейкував... Так от усім вам для роздумів я сипону зараз, як з рогу достатку, мішок історичних, давно минулих фактів і фактиків, пов'язаних з життієм нечестивого Махна. Виберу найсоковитіші і ті, що характеризують його як людину, котра має диявольську, а не Божу, душу. Прошу вас усіх до зали "Планета Земля"... Ну, геть-геть звідси!
Останнім виходив Ленін. Диявол доброзичливо поплескав його по сідниці, поцілував у щоку:
— У-у-у, моя ти радість!.. Кровинка моя, — не приховував він своєї приязні до вождя земного пролетаріату.
Коли всі вийшли, Люципер, будучи радий, що так легко він ліквідував конфліктну ситуацію на користь Пекла, заспівав:
Вставай, Ленін, подивись, Як колгоспи розжились: Хата — боком, клуня — боком І кобила з одним оком.Лукавий раптом замовк, підняв вгору руки, кілька разів гучно вдарив у свої волохаті долоні й закричав у небесний простір:
— Дивіться, люди, що я творив вашими руками і як я по-диявольськи керував вашим мозком!
...Грім, блискавка, затемнення і знову відкілясь пробилося світло. У космічному кінозалі сидять більшовики і Грушевський. На великому екрані, просто перед усіма присутніми з'явилося невеличке провінційне містечко півдня України — Гуляйполе. Воно розляглося привільно на широких просторах Таврії кілометрів десять у довжину і до п'яти — в ширину. Вулиці — просторі й рівні, лише деякі з них несподівано перетиналися міцними кам'яними парканами, за якими жив місцевий знатний люд — банкіри, підприємці, поміщики. Найзнатніший серед них, звісно, хазяїн чавунно-ливарного заводу єврей Михайло Борисович Кернер. Після українців найчисленнішою громадою в Гуляйполі була єврейська. Вони, євреї, були скрізь: і в мануфактурних крамницях, і в ремісничих майстернях, і у двох гімназіях, і на підприємстві у свого Кернера.
У різних соціалістично-демократичних партіях євреї також мали свій клан. І скрізь жили вони з українцями душа в душу, як брат з братом. Власне, куди хилили українці, туди й бігли євреї. Нещодавно український ватажок гуляйпільців Нестор Махно дав клич вступати в партію анархістів-комуністів, і євреї у цю партію створили чергу. Учора отаман сказав, що приміщення їхньої партії потрібно обвішати гаслами й транспарантами, євреї тут-як-тут: вони принесли на цю справу стільки всякої мануфактури, що нею можна було обліпити увесь центральний — Ярмарковий — майдан Гуляйполя.
Тепер будинок партії анархістів стоїть, як писанка: на ньому висять чорні стяги з гаслами: "Мир — хатам, війна — палацам", "З пригнобленими проти гнобителів завжди!” Тут же висять червоні прапори, на одному з них можна було прочитати: "Вся влада Радам на місцях!" На іншій стіні будинку на чорній широкій стрічці білою фарбою було написане гасло: "Влада народжує паразитів. Хай живе анархія!"
...На тому світі один з кіноглядачів, Грушевський, нахилився до Леніна, що сидів поряд, і голосно, аби чули всі присутні, зауважив:
— А гасло "Мир — хатам, війна — палацам” привезене з Франції до нас більшовиками, чи не так?
Ілліч щось незрозуміле промимрив, бо не міг втямити, куди хилить цей хитрун? А Грушевський закінчив свою думку:
— Так ото, Ульянов, запам'ятайте: ніколи спокою та миру хатам не буде, коли поряд, охоплені війною, горітимуть палаци, а в них від ваших куль вмиратимуть люди. Бо змінити світ насильницьким шляхом — то велика безглуздість. Здається про це ще Мольєр сказав. А знаєте, чого він саме так висловився?
Ленін не хотів вступати з Грушевським в перепалку, бо знав, що цей поєдинок програє. А той добивав Ілліча:
— Не знаєте... Чи не хочете знати. Я вам нагадаю. Бо Світ — це вища досконалість Господа нашого, і той, хто прагне змінити його, керується духом не Бога, тобто, не об'єктивними законами природи, а духом Люципера і
