Поза межами болю - збірка - Йосип Васильович Турянський
— Це дуже безоглядна особа, здібна до найбільшого насильства.
По тих словах стала неспокійно ходити по кімнаті, а Іван Куценко успокоював її тим, що він іще сьогодні найде свою наречену і приведе її до графині.
XVI
Іван Куценко скоро йшов з двора селом у присілок Бабине й укладав по дорозі план поведінки з панею Гаєвичевою, щоб мерщій та нехибно видобути з неї визнання, де находиться його мавка. Одночасно він здавав собі справу з труднощів розмови з нею, коли пан Гаєвич буде дома. А може, пані Гаєвичевої не застане в Бабинім? Що тоді робити?
Нараз Куценко почув за собою туркіт коліс. Оглянувся — пані Степанія Гаєвичева їде! Іван Куценко зняв капелюх і почав їй з вишуканою чемністю і з незвичайно ввічливим усміхом кланятися. Пані Гаєвичева спинила карету й попрохала його сісти біля себе. Коли Іван це зробив, пані Степанія спитала його, куди він так спішиться.
— Шукаю наймудрішої й одної з найбільш уродливих жінок на світі… — відповів Іван і глянув на неї з непомітною іронією.
— Хто ж ця жінка, як не ваша панна граф'янка?.. — дивувалася пані Степанія.
— Так я думав досі, та я вже отверезів…
— Справді?..
— Справді…
— Ов! Що ж таке сталося?.. Бачу, що ваше отверезіння прийшло скоріше, ніж я думала. Яка ж цьому причина?
Йван вийняв з кишені підроблений лист до себе, а коли пані Степанія його прочитала, кликнула:
— А не казала я вам, що є куди кращі та мудріші жінки від моєї сестрінки. Пам'ятаєте, як ви обурювалися на мене за ті слова, на котрі маєте тепер незбитий доказ?.. Правда?..
Іван Куценко відповів з уданим болем:
— Це вже, мабуть, усе так буде, що в жіночих справах жінка все мудріша від мужчини…
— Бачите? Ви тепер повинні мене перепросити.
— Достойна пані, я вас дуже, а дуже перепрошую.
— Дуже, а дуже?.. Як саме?..
Іван Куценко приклав її ліву руку до своїх уст і цілував її довго, а при тім дивився їй у вічі. Він чув, як усе її тіло щораз більше попадає в судорожно розкішне тремтіння, з її очей виблимує вогонь і одночасно їх закриває мряка пристрасті.
— Такі це ваші перепросини після того, що вже було між нами?..
— Достойна пані, найбільші ніжності та пестощі я застерігаю для тієї наймудрішої й найкращої жінки, котрої я якраз шукаю…
— Хто ж це такий — ця жінка?..
— Авторка листа, що його ви тепер саме прочитали…
— Значить, моя сестрінка, — закопилила губи пані Степанія…
— Достойна пані, з вас дуже мудра особа, а проте таке нерозумне слово сказали…
— Чому нерозумне?.. — дивувалася Степанія.
— Тому, що неможлива річ, аби цей лист написала ваша сестрінка.
— Чому неможлива річ?.. — запитала з мимовільним збентеженням пані Степанія.
— Тому, що ваша сестрінка не здібна до таких мудрих листів…
— Не розумію вас, пане Іване.
— Достойна пані, справа мається так: намір написати такий лист до мене вийшов, безперечно, від вашої сестрінки… Але форма, в яку цей лист убраний, свідчить про високу мудрість, до якої ваша сестрінка не доросла… З тієї причини, розумієте, цей лист на бажання вашої сестрінки написала якась особа, що мудрістю стоїть ціле небо вище від неї…
— Може, навіть краща від неї?.. — докинула пані Степанія.
— Це саме собою розуміється, прошу пані, бо ж, ясна річ: душа, що визначається такими високими прикметами, мусить без сумніву жити в гарнім жіночім тілі…
— В тім я годжуся з вами, пане Іване.
— В такім випадку ви, достойна пані, як тонко чутлива, освічена й гарна жінка, мусите розуміти те, на перший погляд дивне, явище, що я після прочитання того листа мусив виполоти з душі всякі почування супроти вашої сестрінки та відразу закохатися на життя і смерть у чудовій авторці отого листа…
— Розумію це, пане Іване, розумію… але…
— Яке «але», прошу пані?..
— Не можу, пане Іване, позбутися при тім одного жіночого почування…
— Якого, прошу пані?..
— Заздрощів, любий пане Іване…
— Чому? — питав з удаваним дивуванням Іван Куценко.
— Адже ви знаєте, пане Іване, що ви мені не байдужі. А втім… якби я відносилася до вас навіть холоднокровно… то, ви, ви розумієте жіночу вдачу…
— В якім напрямку?..
— Це проста річ, пане Іване: не тільки я, але й кожна інша жінка на мойому місці сказала би в нашому випадку так:
— Ах, чому я не є оця найкраща й наймудріша жінка? І чому я не є авторкою того славетного листа?..
Іван Куценко закликав з захопленням:
— Ах, прошу вас, достойна пані, це просто дивна річ, як наші думки годяться разом!..
— Чому? — зацікавилася пані Степанія.
— Я, прошу пані, весь час думав: ясновельможна пані Степанія наділена всіма найкращими тими прикметами, про які ми щойно згадали… Та що з того?.. На жаль, не вона написала цей лист. А я собі
