Поза межами болю - збірка - Йосип Васильович Турянський

нього, наскільки його слова будуть даремні. Аж нараз Іван побачив ось яку картину: Кость Єгомость лежав між панськими наймитами на землі, а йому на грудях сидів Пенкальський та добирався до його горла. Іван Куценко кинувся в той бік, ухопив Пенкальського попід рамена у свої руки, підніс його лицем догори і, розмахнувши його, як мачугу або як косу, в одній хвилі поклав покотом на землю наймитів, котрі позривалися зараз з землі та почали втікати, биті ногами свого пана. Цей момент незвичайної сили Івана Куценка рішив боротьбу на користь бідаків. Багачі, позбавлені помочі від панських слуг, не важилися ставити опір Куценкові, котрий мав в руках таку гармату, як Пенкальський. Вони під напором бідаків кинулися на край поляни, щоби втікати в ліс разом з панськими гайдуками. Але бідаки заступили їм дорогу, відперли назад на поляну і, взявши їх, так би сказати, в полон, окружили їх на поляні довкола й берегли їх, як яку воєнну добичу.

Те, що служба пана Гаєвича брала участь у бійці з бідаками, було для Івана доказом, що весь той виступ підготував у порозумінні з багачами пан Гаєвич. Тепер Куценкові ішло про те, чи Гаєвич особисто був у лісі, чи ні. Іван знав, що коли спитає Пенкальського в тій справі, то він йому відповість, що його пана взагалі тут не було. Тому він, замість запитати, чи пан Гаєвич є в лісі? — спитав несподівано і скоро Пенкальського:

— Чи пана Гаєвича нема вже тут?..

Заскочений та переляканий Пенкальський одповів:

— Нема вже!

Те «вже» доказувало, що Гаєвич дійсно у лісі був і зорганізував та вів напад на бідаків. Тепер Гаєвича вже не було, бо, як тільки він побачив, що бідняки під проводом Куценка беруть верх над багачами, з остраху за свою власну шкуру мерщій чкурнув з лісу. Іван запитав з тривогою, чи є які жертви в людях, чи всі держаться на ногах, чи, може, дехто лежить важко поранений. Після перешукання боєвища стверджено, що жертви були невеликі. Іван був дуже задоволений таким лагідним вислідом боротьби й запитав, хто в бою стратив ухо? Коли ніхто не обзивався, Іван обкинув очима людей, і в тій же хвилині Панько Гавриш приніс кусок уха з великою церемонією на листку з папороті та наставив його до Пенкальського з словами:

— Пане, беріть назад, це ваше…

Іван прогнав Пенкальського з службою з лісу і вже хотів громаді сказати кілька слів, коли нараз явилася мавка. Після привітання з Іваном вона глянула на людей і спитала:

— Що це таке?.. Попідбивані очі… напучнявілі уста… подерте убрання… Дядьку Костю, що вашому носові?..

Кость Єгомость одкашлянув легенько і сказав:

— Прошу ясновельможної панночки… між нами було маленьке непорозуміння…

— «Маленьке непорозуміння», кажете?.. А чого ж ваш ніс такий великий?..

— Воно, прошу ясної панночки, все так на світі буває: великі речі виростають з маленьких початків…

Мавка мусила засміятись, а за нею сотки напухлих уст судорожно розтяглися до сміху. Іван розказав мавці все, що сталося в лісі, та висловив свої здогади щодо намірів пана Гаєвича. Мавка довго дивувалася, опісля запитала:

— Пане Шмендрику, для чого ви зв'язалися з паном Гаєвичем? Чому ви не прийшли з своїми жалями до мене? Чому ви не подумали над тим, що пан Гаєвич хотів обернути моє діло в сором і ганьбу і всіх вас ошукати?

Мавка обернулась до Івана і сказала:

— Адже це справжнє чудо, що та війна між багатішими й бідаками не скінчилась проливом крові, каліцтвом, а навіть смертю людей! Видно, що добрі сили на небі мене не забувають, і їх воля така, щоби з добра виростало добро. Отже, пане Шмендрику, і всі йому подібні, скажіть: для чого ви повелися так негарно?

Шмендрик одповів:

— Ясновельможна панночко… вибачте мені… Я сам тепер не знаю, чому я так зробив… Або щось до мене приступило, або мене, вибачте, паляруш нарушив…

— Я вам вибачу тоді,— сказала мавка, — як ви всі перепросите дядька Костя Єгомостя і всіх бідних…

Шмендрик і багачі були загорді штуки, щоб просити вибачення у тієї жебрачні, яка їх і побила, й поборола. Але лагідні слова мавки розбудили в них надію, що на випадок чемності вони, може, теж не вийдуть відсіля з порожніми руками?.. Тому Шмендрик не хитався довго. Приступив до Костя, торкнув ліктем його ліктя і промимрив:

— Куме Костю Єгомостю… я не хотів вас, знаєте?.. Але я маю в городі добре зілля… Воно вам витягне всю біль з носа…

Кость Єгомость глянув на нього спідлоба й відповів:

— У, ти роззяво… іди в мирі й більше не согрішай…

Коли ж мавка побачила, що Василь Терновський і другі бідаки теж Костя перепрошують, тим дуже зацікавилася й запитала, для чого це роблять. Тоді Кость розказав, що він, як бідний і багатий в одній особі, мусив боротися один з усім селом і зносити удари з усіх усюдів на обох фронтах. Мавка і все село при Костевім оповіданні заходилися з сміху, з таким гумором Кость оповідав про свої геройські подвиги. З свойого оповідання Кость витягнув ось такий висновок:

— Якийсь пилосоп каже, що, мовляв, середина дороги золота. Ану, якби той пилосоп був ішов серединою дороги, так, як я нині, то я цікавий, чи така мудрість була б йому вискочила з голови? Їй-богу, той пилосоп сказав би так:

— Ти, Костю Єгомостю, мудріший від мене, коли ти кажеш:

— Середина дороги не золота, бо посередині дороги найбільше болото.

Лагідність мавки й оповідання Костя увели всіх селян у такий лагідний настрій, мовби забулися важкі боєві переживання з-перед хвилі. Мавка промовила:

— За подвійну біль дядько Кость Єгомость одержить подвійну кількість будівельного матеріалу. Тепер так: я уважаю всіх мешканців нашого села бідними,