Після кави - Абдул Рашид Махмуді

— Ви лестите мені, — мовила Сальма.

— Повірте, — продовжив він, — ви чудова дівчина, і заслуговуєте на найкраще.

Він сказав те, що думав, і йому було шкода дівчину, яка була здатна любити, але витрачала свій час даремно.

Роздуми Мідхата перервало бурмотіння: «Роздягайся і лягай біля мене». Це йому здалося? Чи правильно він почув її? Але ж вона знову пробурмотіла це й він, раптом, відчув, що лихо неминуче. Чому життя ставило йому випробування, з якими він не міг впоратися? Чи справедливо, що він зіткнувся із цим випробуванням? Юсуф зміг протистояти жінці, у чиєму домі жив, коли вона намагалася спокусити його, а вона справді бажала його, і він схилився б до її бажання, якби не бачив знак свого Господа. Отже, він бажав її... Він відповів їй, зробив пару кроків і доторкнувся до неї. Він затремтів, але Божественна допомога підтримала його. Він відчув знак. Цим знаком був блискучий і нещадний меч. Незважаючи на те, що Мідхат із села Кассим у провінції Шаркія, яким опікувались бабуся Зейнаб, годувальниця Ніса, і грекиня Маріка, і його тітка Ханія, почувався самотньою дитиною. Мідхат, одержимий протилежною статтю, закохався саме в цю жінку. Він був вражений нею, і він це зрозумів. Він бажав цю вразливу молоду жінку, яка потребувала ніжності, яка хотіла притиснутися до нього в цю негоду. Він не був пророком, він був самотнім і не бачив світлих плям у житті; його віра була слабка, як казала Маріка. І ніхто б його не звинуватив, якби він не відповів на дзвінок. «У таку негоду не можна виходити на двір, — почув він голос Сальми. — Передавали, що буде хуртовина».

Мідхат підвівся з ліжка, поглянув у вікно й побачив, як стрімко падають сніжинки. Він потрапив в пастку між цим снігом і Сальмою. Невже знову треба пройти болісне випробування? Коли Мідхат повернувся з кухні з горнятком запашної кави в руках, звернув увагу на привабливу фігуру дівчини та її стрункі ноги, що проступали крізь коротку прозору нічну сорочку. Ось вона, досяжна. Якби на ній не було сорочки... Люба моя, забудь усі міфи про схуднення й дієту, ти приваблива така, яка ти є, і ти бездоганна... Я б хотів цілувати кожен дюйм твого тіла.

«У таку погоду не можна їхати», — повторила Сальма. «Будь ласка, не залишай мене саму», — благала вона його.

Він жив у кількох холодних містах, де температура опускалася нижче нуля градусів, але холод у Відні був унікальним і міг пробити тіло, наче куля, заціпити спину та ноги, і ось вона запрошувала його залишитися в теплі. Нарешті випала нагода втамувати свою вічну спрагу й досягти мети своєї подорожі. Хіба він не приїхав у це місто в пошуках жінок? Тепер одна з них запрошувала його, і до того ж вона була приваблива, щира й охоча. Тож підійди до неї! Він зробив два кроки до ліжка, бажаючи отримати цю доступну жінку, коли почув, як вона бурмотить: «Нахед повернеться до Різдва». У ту мить мрія виплила з глибин його мозку. «Втішся й возрадуйся!», — сказала йому. На якусь мить, він застиг на місці, захоплений цією важливою думкою. А в чому була радість? Потім прийшовши до тями й ворухнувшись, Мідхат простягнув руку, вкрив Сальму ковдрою, бурмочучи: «Спи, суча дочко. Доброї ночі». Потім він одягнув пальто і вийшов. І що означав той знак?

* * *

Тепер Мідхат міг насолоджуватися відчуттям безпеки та заспокоєння, оскільки буря минула. Хіба що ноги й ступні не могли відігрітись, хоч у квартирі було тепло. Він підвівся, щоб принести грілку. Крижаний холод, який пронизав кінцівки, розтанув лише тоді, коли він поставив пляшку з гарячою водою прямо між своїми ногами. Відчувши, як тепло повільно тече крізь них, Мідхат розслабився, позіхнув, заплющив очі і, здається, задрімав. Можливо, він навіть сів до листа. Іноді він так робив у дрімоті.

Тоді спробуймо поглянути на це з іншого боку. Уявіть, що ви космічний корабель, і у вас є телескоп. Його лінзи спрямовані на цю планету під назвою Земля, то що ви бачите? Я бачу, що краще подивитися на корпус цього космічного корабля. Я часто відчуваю, якого смертельного удару завдав мені Салем, коли вигнав мене. Але моя довічна боротьба з Санією, яка тривала майже чверть століття, була ще жорсткішою. Проте були ще історії. Довга подорож почалася, коли я прив’язався до Сальви, адже вона була «бандарською дівчиною». Згодом я переїхав до «бандара», самої цивілізації, і жив у багатьох столицях світу, і тепер я тут, закінчую подорож у Відні, матері всіх «бандарів». Проте мене не полишає образ верблюда, що обертає шестерні сідла. У глибині душі я селянин. У мене душа селянина, терпіння висушеної землі, яку він обробляє й чекає сезону сівби. Я маю стійкість акації, явора, кактуса та ворон під час сухого сезону.

Ось селянин повертається з базару, задрімавши на спині свого віслюка. А здалеку лунає голос, можливо, з глибини каналу. Він розплющує очі, голос затягує й спокушає його з глибин води. Горе тому, хто відповість на її заклик. Дурний той чоловік, який піддається диво голосу, бо жінка-джин спокусить його, щоб вийти за нього заміж і затягнути його у свій підземний світ. Розумний — це той, хто заклав вуха й не зупинився, бо на нього чекає інша жінка — супутниця життя й мати його дітей. Хіба це не нагадує вам історію про Одіссея, який повертався додому з війни? Підпливши до сирен, він наказав чоловікам заткнути вуха воском і не слухати співу спокусливих русалок, а себе міцно прив’язати до щогли корабля, щоб не піддатися спокусі й не потрапити в пастку. Одіссею вдалося втекти й дістатись до вірної дружини, яка чекала на нього багато років.

У селі є місце, яке в моїй уяві постає завжди, де б я не був. Задум приймати мандрівників в окремому місці, мабуть, виник у пустелі з моменту прибуття першого Кассима. Я бачив щось схоже на це в Йорданії, на кордоні одного з міст, — можливо, Аммана чи Джараша, — куди мандрівники можуть прийти в будь-який час, і їх привітають у наметі з видом на дорогу та запросять випити арабську каву, а горщик постійно тримають на слабкому вогні. У кассимській сірі була їжа для волоцюг, бідняків, мандрівників, відвідувачів і мандрівних поетів. Горщики з чаєм і кавою безперервно булькали без упину. Маріка розповіла, що й Одіссей мав подібне місце для прийому гостей. Саме там, поки