Розкоші і злидні куртизанок - Оноре де Бальзак

— А, так, значить царюванню вашому кінець, старий блазню! — сказала Європа, дивлячись на барона з зухвалістю, гідною мольєрівської субретки. — У! Стара ельзаська ґаво!.. Вона вас любить, як люблять чуму!.. Боже милостивий!.. Мільйони!.. Але ж вона тепер може одружитися зі своїм коханим! О! Яка вона буде рада!

І Прюданс Серв’єн залишила буквально громом ураженого барона, щоб піти й першою сповістити свою господиню про цю подію. Старий, що сп’янів від надлюдської насолоди і вірив у своє щастя, тільки що отримав холодний душ для свого кохання саме в ту хвилину, коли воно досягло найвищої міри розпеченості.

— Фона мене обманюфала!.. — скрикнув він зі слізьми на очах. — Фона мене обманюфала! О, Есдер, о, шиття моє!.. Турень я такий! Чи одакі квідки ростуть коли тля старих?.. Я фсе мошу купити, дільки не молотість!.. О, поше мій! Шо ропити? То чого фдатись? Фона мав рацію, ця шорстока Іропа! Пагата Есдер утече фід мене ... Чи піти пофіситись? Що таке шиття пез пошественного фогню назолоти, яку я пізнав?.. Поже мій!

І біржовий хижак зірвав з себе накладний чуб, який він уже три місяці домішував до свого сивого волосся. Пронизливий зойк Європи примусив Нюсінжена здригнутися до самого нутра. Нещасний банкір устав і пішов, похитуючись, наче п’яний, від тільки що випитого келиха розчарування, бо ніщо так не п’янить, як вино нещастя.

Вже з порогу спальні він побачив Естер, що витяглась на ліжку, посиніла від отрути, мертва! Він підійшов до ліжка й упав навколішки.

— Твоя прафда... фона казала!.. Фона вмерла фід мене...

Паккар, Азія, всі, хто були в домі, прибігли. Це було видовище, несподіванка, а не горе. Серед слуг помічалась якась непевність. Барон знов став банкіром, у нього виникла підозра і він зробив необачність, запитавши, де сімсот п’ятдесят тисяч франків ренти. Паккар, Азія і Європа обмінялися тоді такими здивованими поглядами, що пан де Нюсінжен негайно вийшов, повіривши в убивство і крадіжку. Європа, помітивши під подушкою пані якийсь загорнутий пакет, м’якість якого видавала банкноти, заходилася “обряджати покійницю”, як вона сказала.

— Піди скажи панові, Азіє! Вмерти отак, не знаючи, що в неї сім мільйонів! Гобсек був дядьком покійної панії, — скрикнула вона.

Паккар відразу зрозумів маневр Європи. Тільки-но Азія відвернулась, Європа розпечатала пакет, на якому бідна куртизанка написала “Передати панові Люсьєну де Рюбампре”. Сімсот п’ятдесят тисяч франків банкнотами кинулись в очі Прюданс Серв’єн, і вона скрикнула:

— Хіба ж з цим не будеш щасливим і чесним на все своє життя!..

Паккар нічого не казав, його злодійська натура переважила його відданість Дурисмерті.

— Дюрю помер, — відповів він нарешті, беручи гроші, — мої плечі ще без клейма, тікаймо вкупі, поділимо суму, щоб не ризикувати всім капіталом зразу, і одружімось.

— Але де сховатись? — сказала Прюданс.

— У Парижі, — відповів Паккар.

Прюданс і Паккар негайно вийшли з будинку з швидкістю чесних людей, що раптом стали злодіями.

— Дитино моя, — сказав Дурисмерть малайці, почувши від неї перші ж слова, — знайди який-небудь лист Естер, поки я буду писати заповіт по всій формі, а потім понесеш і текст заповіту і лист до Жірара; та хай він поспішить, треба підсунути заповіт під подушку Естер ще до того, як все опечатають.

І він написав заповіт:

“Не кохавши ніколи нікого в світі, крім пана Люсьєна Шардона де Рюбампре, і вирішивши краще вкоротити собі віку, ніж знов упасти в порок і підле життя, з якого витягло мене його милосердя, я віддаю і відписую зазначеному Люсьєнові Шардону де Рюбампре все, чим я володію в день моєї смерті з умовою, щоб він замовив постійну месу в приході св. Рока на спомин душі тієї, що віддала йому все, аж до останньої своєї думки.

Естер Гобсек”.

“Це в її стилі”, — сказав сам до себе Дурисмерть.

О сьомій годині вечора заповіт, переписаний і запечатаний, був покладений Азією під подушку Естер.

— Жак, — сказала Азія, знов поквапливо ідучи сходами, — коли я виходила зі спальні, прийшли судовики...

— Ти хочеш сказати, — мировий суддя?

— Ні, синку, мировий суддя теж там, але з ним жандарми. Королівський прокурор і судовий слідчий теж там. Двері охороняються.

— Ця смерть наробила галасу дуже швидко, — зауважив Коллен.

— Зажди! Європа й Паккар не повернулись, я боюсь, що вони поцупили сімсот п’ятдесят тисяч франків, — сказала йому Азія.

— Ах, канальї! — сказав Дурисмерть, — Своїм шахрайством вони нас занапастять!..

Правосуддя людське і правосуддя паризьке, тобто найнедовірливіше, найдотепніше, найспритніше, найуміліше з усіх, навіть занадто дотепне, бо воно щохвилини перетлумачує закони, — нарешті накладало руку на нитки цієї жахливої інтриги. Барон де Нюсіжен, помітивши ознаки отруєння і не знаходячи своїх семисот п’ятдесяти тисяч франків, подумав, що одна з огидних осіб, які йому дуже не подобались, Паккар або Європа, завинили в злочині. У першу хвилину люті він кинувся в поліцейську префектуру. Це був наче удар дзвона, що зібрав докупи усі номери Корантена. Префектура, прокуратура, поліцейський комісар, мировий суддя, судовий слідчий — всі були поставлені на ноги. О дев’ятій годині вечора троє викликаних лікарів були присутні на розтині нещасної Естер і почалося слідство. Дурисмерть, якого попередила Азія, скрикнув:

— Ніхто не знає, що я тут, я можу подихати свіжим повітрям!

Він вийшов крізь вікно мансарди з незрівнянною прудкістю і стояв уже на даху та спокійно, немов бляхар, почав вивчати місцевість.

“Добре! — сказав він сам до себе, помітивши за п’ять будинків звідти, на вулиці де Прованс, садок, — усе гаразд”.

— До твоїх послуг, Дурисмерть! — скрикнув раптом Контансон, виходячи з-поза димаря. — Ти поясниш