Рукопис, знайдений у Сараґосі - Ян Потоцький

— Мій отче, я вчинила смертний гріх.

Санудо сказав їй, що сьогодні вона не в стані відкрити перед ним душу, і попросив її прийти наступного дня. Молода грішниця вийшла зі сповідальні й, упавши хрестом ниць, молилася довго і палко; нарешті вона вийшла з костелу разом із товаришкою.

— І все ж, — сказав циган, перебиваючи сам себе, — я відчуваю докори сумління, розказуючи вам про ті негідні забави, яких навіть наша молодість не може виправдати, і якби я не розраховував на вашу поблажливість, то ніколи б не насмілився розповідати далі.

Кожен сказав те, що вважав найбільш відповідним, щоб заспокоїти ватажка, який так продовжив свою розповідь:

Наступного дня у той самий час повернулися обидві грішниці. Санудо вже віддавна чекав на них. Молодша знову приклякла у сповідальні, вона була вже спокійніша, однак і цього разу не обійшлося без схлипів. Нарешті вона сріблястим голоском проказала:

— Ще зовсім недавно, отче, моє серце, згідно з обов’язком, начебто твердо стояло на дорозі цноти. Мені підібрали молодого й шляхетного чоловіка. Я гадала, що кохаю його…

Тут знову почалися схлипи, але Саанудо благочестивими словами ласкаво заспокоїв молоду дівчину, яка продовжила так:

— Нерозважлива дуенья звернула мою увагу на красу людини, якій я ніколи не зможу належати, про яку навіть думати не повинна; але при цьому я все ж не в стані подолати святотатської пристрасті.

Згадка про святотатство дала зрозуміти Санудо, що йдеться про священика, можливо, навіть про нього самого.

— Усе твоє кохання, — промовив він тремтячим голосом, — має належати чоловікові, вибраному для тебе батьками.

— Ах, отче, — продовжувала дівчина, — чому ж він не схожий на того, якого я покохала? Чому ж не має його чулого, хоч і суворого погляду, його рис — таких гарних і шляхетних, його величної постаті?

— Сеньйорито, — перервав її Санудо, — не годиться так говорити на сповіді.

— Бо це не сповідь, — відповіла молода дівчина, — це визнання.

Сказавши це, вона підвелася, зашарівшись, підійшла до товаришки, і вони разом вийшли з костелу. Санудо провів їх поглядом і цілий день був задумливий. На другий день він засів у сповідальні, але ніхто не прийшов, так само й наступного дня. Лише на третій день грішниця повернулася з дуеньєю, приклякнула у сповідальні й промовила до Санудо:

— Отче мій, мені здається, що цієї ночі я мала об’явлення. Розпач і сором терзали мою душу. Мій злий дух підсунув мені нещасливу думку, я схопила одну з моїх підв’язок і обкрутила її навколо шиї. Я перестала дихати, і раптом мені здалося, що хтось притримує мої руки, сильне світло осліпило мої очі, і я побачила святу Терезу, мою заступницю, яка стояла біля мого ліжка. «Доню моя, — сказала вона мені, — висповідайся вранці перед отцем Санудо й попроси його, щоб дав тобі пасмо свого волосся, яке ти будеш носити на серці і яке поверне тобі божу милість».

— Відійди від мене, — сказав Санудо, — преклони коліна біля підніжжя олтаря й зі сльозами благай небо, щоб вирвало тебе з пекельної мари. Я ж, зі свого боку, буду молитися, прикликаючи для тебе милосердя Боже.

Санудо підвівся, вийшов зі сповідальні й подався до каплиці, де аж до вечора палко молився.

Наступного дня молода грішниця не приходила, прийшла тільки дуенья, приклякнула перед сповідальнею і сказала:

— Ах, отче, я прийшла благати тебе бути поблажливим до молодої нещасної, душа якої близька до загибелі. Її довела до розпачу суворість, з якою ти з нею вчора повівся. Вона каже, що ти відмовив їй у якійсь реліквії, яку ти маєш. Розум її потьмарився, і тепер вона думає тільки про те, як покінчити з життям. Піди до себе, отче, принеси ту реліквію, яку вона в тебе просила. Благаю тебе, не відмов мені в цій милості.

Санудо закрив лице хусткою, встав, вийшов з костелу й незабаром повернувся. В руці він тримав маленьку ладанку й сказав, подаючи її дуеньї:

— Візьми цей шматочок черепа нашого святого патрона. Булла Святого Отця поєднує з цими реліквіями найрізноманітніші відпущення, вони є найціннішими з усіх реліквій, які ми маємо. Хай твоя вихованка носить її на серці, і нехай їй поможе Бог.

Діставши в руки ладанку, ми відкрили її в надії, що знайдемо там пасмо волосся, але очікування наші були марними. Санудо, хоча й чулий і легковірний, може, навіть дещо марнославний, був усе ж цнотливим і вірним своїм засадам.

Після вечірнього уроку Вейрас запитав його, чому священикам не можна одружуватись.

— Щоб не бути нещасними на цьому і, можливо, не потрапити до пекла на тому світі, — відповів Санудо, після чого з суворим виразом обличчя додав: — Я забороняю тобі раз і назавжди задавати такі запитання.

Наступного дня Санудо не пішов до сповідальні. Дуенья запитувала про нього, але він прислав замість себе іншого духівника. Ми вже стали сумніватися в результаті наших негідних намірів, як нам допоміг несподіваний випадок.

Молоденька графиня де Лірія незадовго перед заміжжям з маркізом де Фуен Кастилья небезпечно захворіла; вона маячила в гарячці й була на межі безумства. Весь Бурґос щиро цікавився тими двома славними домами, і звістка про хворобу сеньйорити де Лірія сколихнула всіх. Отці театинці також довідалися про це, а ввечері Санудо отримав такого листа:

Отче мій!

Свята Тереза сильно розгнівалася й каже, що ти мене ошукав; не жаліє вона гірких докорів і для доньї Мендоси за те, що щоденно проїжджала зі мною повз колеґію театинців. Свята Тереза кохає мене значно сильніше, ніж ти… Голова в мене крутиться… я відчуваю нечуваний біль… помираю.

Той лист був написаний тремтячою рукою і був майже непрочитуваним. Внизу іншим почерком було дописано:

Моя бідна хвора пише по двадцять подібних листів на день. Зараз вона вже не може втримати перо в руці. Молися за нас, отче мій. Оце і все, що я можу тобі сповістити.

Санудо не зміг винести такого удару. Збентежений, одурманений, він не міг знайти собі місця, підхоплювався, входив і виходив. Для нас найприємнішим було те, що він не приходив до класу або приходив на такий