Ярмарок суєти - Вільям Мейкпіс Теккерей
Ви добрий хлопець, Вільяме, — лагідно сказав містер Осборн, — ми з Джорджем не повинні розлучатися ворогами, це правда. Та послухайте мене. Я зробив для нього і стільки, скільки жоден батько не зробить для свого сина. Я ручуся, що він отримує від мене втричі більше грошей, ніж ви від свого батька. Але я не хвалюся цим. Як я працював задля нього, скільки вклав хисту й сили у свою працю, теж не згадуватиму. Запитайте Чоппера. Запитайте його самого. Запитайте в лондонському Сіті. І ось я запропонував йому таке одруження, яким пишався б кожен англійський аристократ, єдиний раз у житті хотів, щоб він мене послухав, а він відмовився.
Хіба я повівся погано? Хіба я почав сварку? Я ж хотів йому тільки добра! Я ж задля нього працював, мов каторжанин, відколи вія народився. Ніхто не скаже, що мною керує самолюбство. Нехай він приходить. Ось вам моя рука. Я кажу: все забуто і пробачено. Про те, щоб одружуватися зараз-таки, не може бути й мови.
Хай домовляється з міс Суорц, а шлюб візьмуть потім, коли він повернеться полковником, бо він — хай мене чорти візьмуть, коли я брешу, — стане полковником, якщо тільки гроші можуть цьому помогти. Я радий, що ви напоумили його. Я знаю, що це ваших рук справа, Доббіне. Ви й раніше часто рятували його з біди. Нехай приходить, я не буду лаяти його. Приходьте сьогодні обідати на Рассел-сквер, обидва приходьте. Те саме місце й та сама година. Буде чудова оленина, і я нічого йому не скажу.
Ця хвала й довіра неначе ножем різнули по серцю Доббіна. З кожною хвилиною, поки тривала розмова в такому тоні, він почував за собою дедалі більшу провину.
Сер, — сказав він, — боюся, що ви самі себе дурите. Я навіть певен, що так воно і в. Джордж надто шляхетний хлопець, щоб одружуватися задля грошей. А загроза, що ви позбавите його спадку, коли він не послухається, може викликати в нього тільки опір.
Яка це в біса загроза — запропонувати йому вісім чи десять тисяч річного прибутку? — мовив містер Осборн тим самим веселим тоном, що почав уже дратувати Доббіна, — Та якби міс Суорц захотіла вийти за мене, я б миттю оженився, хай йому чорті Я не такий перебірливий щодо відтінків кольору шкіри. І старий джентльмен хрипко зареготав.
Ви забули, сер, про попередню угоду капітана Осборна, — похмуро сказав посланець.
Яку угоду? Що це в біса має означати? Чи, може, ви хочете сказати, — мовив, закипаючи люттю, містер Осборн, вражений раптовою думкою, — чи, може, ви хочете сказати, буцімто він такий непроторенний йолоп, що й далі тягається з дочкою того облудного шахрая? Може, ви прийшли сюди повідомити мені, що він хоче з нею одружитися? Одружитися з нею — нічого собі! Щоб мій син і спадкоємець одружився з дочкою злидаря? Та хай би його дідько вхопив, якщо він так зробить! Хай тоді купить собі мітлу й підмітає вулиці! Вона завжди лізла до нього й моргала йому — тепер я пригадую. І не маю сумніву, що її напучував той старий пройдисвіт, її батечко.
Містер Седлі був вашим добрим приятелем, сер, — мовив Доббін, майже зрадівши, що й він починає сердитись. — Був час, коли ви звали його інакше, не пройдисвітом і шахраєм. Ви самі засватали Джорджа, і він не має права гратися почуттями…
Почуттями? — заревів старий Осборн. — Гратися почуттями? Хай мене грім поб’є, якщо це не ті самі слова, що їх сказав і мій розумник, коли приндився тут у четвер два тижні тому й торочив про британську армію рідному батькові! То це ви його наструнчили, га? Гарну зробили послугу, капітане! Це ви хочете ввести жебрачку в мою родину? Красно вам дякую за даремний труд, капітане! Одружуйтеся з нею самі, га-га-га! А йому навіщо? Я ручуся, що вона й так до нього прибіжить! — Сер, — мовив Доббін з неприхованою люттю і зір-рвався на ноги, — я нікому не дозволю ображати цю леді в моїй присутності, а тим паче вам! — Он як! Може, викличете мене на дуель? Стривайте, я зараз подзвоню, щоб нам принесли пістолети! Містер Осборн прислав вас сюди, щоб ви ображали його батька, га? — кричав старий, смикаючи за шворку дзвоника.
Містере Осборн, — сказав Доббін тремтячим голосом, — це ви ображаєте найкращу в світі істоту. А вам треба було б пожаліти її, сер, бо вона — дружина вашого сина.
З цими словами Доббін вийшов, відчуваючи, що більше нічого не зможе сказати, а Осборн відкинувся на спинку крісла, дивлячись услід йому нестямним поглядом. На дзвінок зайшов містер Чоппер, і не встиг капітан опинитися на подвір’ї, де була Осборнова контора, як клерк догнав його, навіть не одягнувши капелюха.
Ради бога, що сталося? — вигукнув він, хапаючи Доббіна за полу. — Патронові погано! Що зробив містер Джордж? — Одружився з міс Седлі п’ять днів тому, — відповів Доббін. — Я був у нього за боярина, містере Чоппере, і ви повинні залишитися його приятелем. Старий клерк похитав головою.
Якщо ви принесли таку новину, капітане, то погані справи. Мій господар ніколи не простить йому.
Доббін попросив Чоппера повідомляти йому, як розвиватимуться далі події, в готель, де він зупинився, і сумно подався в західну частину міста, дуже схвильований думками про те, що сталося і що ще має статися.
Коли мешканці будинку на Рассел-сквер того дня зійшлися на обід, вони застали голову родини на звичайному місці, але вираз його обличчя був такий похмурий, що всі, знаючи його, боялися й рота розтулити. Дами і містер Буллок, який тоді обідав з ними, здогадувалися, що містерові Осборну вже сказали новину. Його насуплене обличчя так подіяло на містера Буллока, що він притих і споважнів, тільки незвичайно упадав біля міс Марії, поруч з якою сидів, і біля її сестри, місце якої було на покуті.
Отже, міс Вірт сиділа з свого боку столу сама, між нею і Джейн Осборн залишалося порожнє місце. То було місце Джорджа, коли він обідав удома, і його прибор,
