Людолови. Том 2 - Зінаїда Павлівна Тулуб

— Ти, мабуть, кохаєш когось і сумуєш за ним? — уриває султан, по-своєму зрозумівши Настину тугу.

Настю лякають його запитання, надто близькі до правди, і мішаючи правду з вигадкою, відповідає вона, влучно, підробляючись під барвисту мову туркень:

— Так, світло безсмертя: я кохала одного козака, та він загинув смертю героя у непрохідній гущавині ворожих шабель.

— Вічна пам'ять героєві, - побожно схиляє голову падишах. — Тепер він у раю і безсмертні прекрасні гурії дають йому ковтнути насолоди, гідної справжніх героїв. А ти, — жива, мусиш подбати про нове кохання, тому що жінка, як пальма в пустині, мусить бути життєдайною, і плодоносною. Молись за померлого і готуйся шлюбу з живим.

Настя ніяково смикає перлову китицю дувар-ястика і не підводить очей.

— Хочеш Хуррем, подібно хасекі[210]-Хуррем, моїй прабабці, стати дружиною падишаха і народити йому сина, гідного престолу Османів? — раптом питає султан.

Настя здригається. Та хіба з усіх виходів це не найкращий?! І з очима, повними сліз, — останніми сльозами за минулим, — в знак згоди цілує край його одягу.

У леми були збентежені і розгублені. Ніколи ще падишах не одружувався з весільним обрядом. Але коли султан чогось бажає — хіба не відшукає мусульманський законник потрібного тексту святого письма або належного тлумачення до нього?! І не встиг Осман висловити свої побажання, як улесливі мудері[211] списали цілі згортки пергаменту, а муфті[212] Есаад видав фетву[213] про те, що бажання султанове цілком слушне і не відступає від святого закону.

Напередодні весілля був великий бенкет у Назлі-ханум. Палац старої султани ледве вмістив усіх запрошених, тому що дружини і матері всіх вельмож Оттоманської держави з'явилися привітати султанову наречену з коштовними подарунками, Великий візир Алі-баша надіслав Гюль-Хуррем цукровий замок. Це був чудовий витвір кондитерського мистецтва. На дерев'яному помості здіймалася споруда з садову альтанку завбільшки. Цукрові колони з капітелями найтоншого різьблення, стіни з пряничних брил наче з дикого каменю, вікна, засклені різнобарвним льодяником, водограї з такими ж льодяниковими цівками і водоймищами драгів або варення, а навколо них — шоколадні пальми з гіллям з настромленого на дроти цукату і з гронами глазурованих фруктів, і на доріжках штучного саду, всипаних смаженими з медом горішками, — шоколадні маври з золотими кунганчиками запашного шербету в руках. Все це нагадувало дитячу казку і захоплювало Настю, як маленьке дівча.

Капудан-баша Халіль надіслав Насті шоколадно-цукровий звіринець, де було понад двісті звірів і птахів, кожен напівприродної величини.

Дружина муфті Есаада не відстала від перших вельмож і надіслала султановій нареченій весільну свічку на тридцять футів заввишки і на п'ятдесят пудів вагою. Стрічка з крутого золота, висаджена буйною перською бірюзою, оповивала її восковий стрижень блискучою спіраллю. Другу, трохи меншу свічку надіслала Насті дружина нішанджі[214] Джафар-бега.

Не перелічити було скриньок з обручками, намистами і перснями, дзеркал, килимів, леопардових хутр, московських соболів та чорнобурих лисиць, коранів і книжок у золотих і срібних оправах із самоцвітами, канделябрів, ліхтарів, кришталю і фарфору, золотого і срібного посуду, суконь, паланкінів, невільників і невільниць, євнухів, вибагливих прикрас і флаконів з ароматами.

І вся ця розкіш разом із Настиним посагом була розташована у вісімнадцятьох залах палацу старої султани.

Але весільні пальми[215] нареченої були особливо розкішні і величні. Недурно сказав шейх Сааді[216] — хай буде благословенне ім'я його, — що жінка мусить бути родючою, як пальма. І пальма стала в Туреччині символом родючості і атрибутом весільного обряду. Це не були живі дерева з пустель далекого півдня, а штучні споруди з квітучих рослин, вінків, китиць, прапорів, драпувань і воскових свічок. Вони більш нагадували мінарети мечетей, ніж дерева, і були такі високі, що не влізали в палацові двері. Довелося залишити їх на дворі, наче чотирьох велетнів почесної варти, разом із шлюбними свічкам й дружини муфті Есаада i нішанджі Джафар-бега.

Настя вже скорилася долі, зжилася з думкою, що тут, у Стамбулі, догорить у сералі її життя. А загальна увага, шепіт заздрості, підлещування і розкішні подарунки потьмарюють їй свідомість. Ніколи вона навіть не мріяла про таку розкіш. Як дитина, радісно сміється султанова наречена, пересипаючи у скриньках самоцвіти і перекидаючи перлові намиста. Вона милується собою у венеціанських дзеркалах і з насолодою вдихає перські та аравійські пахощі.

А негри-євнухи пильно стежать, щоб не зникло нічого з подарунків, бо крадіжка у шлюбний день є не тільки втрата, але й погана прикмета.

Ніщо не спинить плин часу. Схиляється сонце до заходу, і ось дівчата найкращих стамбульських родин ведуть Настю до лазні, миють її водою, опаловою від пахощів, намащують ароматами аравійських оаз, фарбують їй пальці хною, заплітають коси і оздоблюють їх діамантами і перлинами.

Вранці з-за похмурих громадин Серальського мису випливали зграєю казкових птахів пурпурні і грезетові вітрила султанового флоту. Галери йшли парами і, плавно наближаючись до мармурових сходів, окурювалися димом салюту. Від гарматного гуркоту злякано дзеленчали кольорові шибки вікон, а галери вже кидали якорі у смарагдові хвилі. І триста негрів-рабів збігли східцями на берег, щоб за кілька хвилин рушити назад з посагом молодої султани.

Розчинилися склепінчасті двері, і серед строкатих шеренг гостей вийшли євнухи з весільними прапорами, негри з кунганами пахощів і фарби для нігтів, за ними сорок кремезних носіїв схилилися під вагою цукрового замка й звіринця, а вже за ними поважно вирушили дервіші з коранами у золотих і срібних оправах і з важкими томами поетів Туреччини, Персії та Аравії, наче брилами казкового східного палацу. Гості ахали, перешіптувалися, ставали навшпиньки, але кремезні негри стримували їх натиск.

Ритмічно, як на військовому огляді, посувалися лави носіїв, пропливали повз гостей прапори, в'юки срібного і золотого посуду, крісла і паланкіни в арабесках і інкрустаціях, важкі полози згорнутих килимів, скриньки золота і самоцвітів і воскові свічки, наче щогли венеціанських фрегатів. М'язисті, оголені до пояса негри блищали на сонці темним лаком намащених тіл; їх руки підтримували на головах чемодани з буйволової шкіри, виповнені Настиною білизною і оздобами.

А в юрбі ахали і шепталися гості:

— Сто сімдесят чемоданів! І в кожному хоч заховай осла! Та коли вона щодня змінятиме вбрання, то вдруге доведеться одягати його, коли її первісток сяде за коран у медресе.

Строкатою широкою рікою тече пишний похід, виповнюючи галеру за галерою своїми лавами. І коли перевантажена галера ховала в кучугурах хвиль червоний бакан ватерлінії, - похід на мить зупинився, наче перехоплений греблею, і знов рушав далі, коли нова порожня галера пришвартовувалася до мармурових східців.

Нарешті рушили і велетенські