Чарівний світ - Тимофій Гаврилов

Голова комісії [підпис].

Секретар комісії [хрестик].

[Не до кінця було ясно, що означав хрестик: раптову смерть підписанта, який, відтак, не встиг поставити підпису, чи його, на якого було покладено обов’язки секретаря (!) комісії, неписьменність]».

Незвичайність цього трамваю полягала не в мірі за-повненості, а в тому, яким дивовижним був усередині й зовні, залишаючись одночасно схожим на всі інші. Їхав, як вони, але здавалося, швидше. Торохкотів, одначе настільки нечутно, ніби плив — не по рейках, а у повітрі. За вікном пролинали такі самі краєвиди, як у звичайному трамваї, тільки гарніші і видно їх було виразніше, наче зелений колір був зеленішим, небесна блакить небеснішою і блакитнішою, а тротуар підметенішим, ніж завше. Автомобілі зупинялися, даючи дорогу перехожим, аж кортіло милуватися і здавалося, ніби трамвай нікуди не їде, мов той відправний пункт, навколо якого обертається планета речей і людей, предметів, рослин і явищ. Тим часом трамвай їхав, прокладаючи шлях від зупинки до зупинки, на яких заходили і виходили пасажири, і що більше заходило, то більше вміщалося.

Проїзними квитками були лотерейні білети; прокомпостувавши, кожний отримував виграш у цьому трамваї щасливців, де місця вистачало на всіх і всім було добре. І йому було, який опинився всередині. Люди показували одне одному прокомпостовані аркушики із сумами виграшів. «А Ваш квиток?» — почув він раптом позаду себе.

Перед ним стояв чоловік в однострої і службовому кашкеті. «Я кондуктор», — відрекомендувався чоловік, злегка нахиливши голову, мовби в поклоні. «Я пасажир», — зізнався він, теж злегка кивнувши. «Приємно», — мовив кондуктор, знову подавшись уперед. «І мені теж», — запевнив він, бо йому було справді приємно. Приємно-приємно.

«Ось Ваш квиток, — мовив кондуктор, простягаючи йому лотерейний білет. — З Вас п’ятдесят копійок». Я не маю, хотів сказати він, проте кондуктор випередив його: «Ви не кваптеся. Спочатку закомпостуйте, тоді розрахуєтеся», що він і зробив. «Ось бачите», — сказав кондуктор.

Після цих кондукторових слів він сягнув у кишеню, знаючи достеменно, що в ній нічого немає, і витягнув гаманець, якого в нього ніколи не було і який він відкрив, а звідти випала банкнота. Він нахилився підняти її — тієї миті з гаманця випала ще одна. Ще і ще. Банкноти сипалися і сипалися, розлітаючись по салону, гойдаючись корабликами в повітрі, осідаючи навколо.

Невідомо, коли вирушив у путь. Не вчора і не торік. Тридцять вісім або й усіх сорок із гаком років тому, але й достеменного часу своєї появи не знав. Завжди знаходився хтось, хто рятував їх, щасливців, — Мойсея, Ромула з Ремом, Саргона, Кіра. Як Мойсей у кошику, так невдовзі по народженні опинився в контейнері, куди викидають сміття, де його і знайшли, пророка.

Почувши звук, який її музикальний, доведений алкоголізацією до істеричної чутливості слух вирізнив з какофонії шумів, вона витягла його і притулила до себе. Чи то від етилових випарів, чи від її тепла в тільце повернулось життя.

Ось це і все.

Епіенд

і

гепілог.

Травень-червень 2008 р.