Ґарґантюа і Пантаґрюель - Франсуа Рабле
— Ну тоді (сказав Панурґ) тобі дістануться пухкі й відгодовані.
— Як? (сказав Епістемон) Усі гарцюватимуть, а я осла водитиму? Еге, нема дурних! Я діятиму правом війни: Qui potest сареге capiat.[226]
— Ба ні (сказав Панурґ). Осла прив'яжи і гарцюй, як усі.
Добрий Пантагрюель засміявся і сказав:
— Наставляй ширше, а то, бач, нікуди сипать. Боюся, ще й не смеркне, як вам пропаде хіть стругати, і по вас самих погопцюють списи та ратища.
— Баста! (сказав Епістемон). Я їх вам прижену, а ви їх смаліть, парте, робіть із них фрикасе, начиняйте. Їх менше, ніж мав Ксеркс, бо його військо нараховувало, якщо вірити Геродотові та Помпеєві Трогу, триста тисяч вояків, а проте Темістокл із горсткою людей погромив Ксеркса. Отож, на Бога, не журіться!
— Господь з ними! (сказав Панурґ). Я один своєю матнею змету з лику землі всіх мужчин, а святий Баллетру, що домує у цій матні, пошкромадить усіх жінок.
— Нумо, хлопці (сказав Пантагрюель), у похід!
Розділ XXVIIЯк Пантаґрюель звів трофей на честь своїх пруесів, а Панурґ — інший на честь своїх зайчат, як із Пантаґрюелевих пуків уродились чоловічки, а з його бзда — жіночки, і як Панурґ зламав палицю на двох склянках
Перш ніж рушити звідси, — проголосив Пантаґрюель, — я хочу на честь пруесів, що ми допіру звершили, звести тут чималенький трофей. Тут усі, радощами радіючи і сільських пісень співаючи, поставили високу палю і до неї причепили: вояцьку кульбаку, начілку, кінський плюмаж, стремена, остроги, панцеранку, зуповні крицеві риштунки, сокиру, рапіру, залізну рукавицю, тиляги, наколінники, нашийницю і всю зброю, потрібну для зведення тріумфальної арки чи трофею.
Відтак, на вічну пам'ять, Пантагрюель написав таку звитяжну пісню:
Тут билися чотири одчайдухи, І, ніби Фабій там чи Сципіон, Не зброєю звитяживши, а духом, Забрали супостата у полон, Хоть був то чималенький ескадрон, Шістсот і шістдесят рубак сиділо, А скільки ще фігур дрібніших он! Мужнім будь, Як поклав здобуть Перемогу. Ставши на цю путь, Здайся на могуть Ти благого Бога. Вона приходить лиш до того, Кому розумно, в чому суть: Лиш віра в Господа благого Приводить до вершин славут.Поки Пантагрюель компонував ці вірші, Панурґ настромив на високу палю косулячі роги, шкуру і передню праву ногу; потім вуха трьох зайчат, трусячу спинку, щелепи великого зайця, крила дрохвячої пари, лапки чотирьох припутнів, слоїк із оцтом, ріжок, куди вони сіль клали, дерев'яний рожен, списик, старий дірявий казан, соусник, череп'яну сільничку і бовезький кубок.
І, наслідуючи Пантаґрюелеві вірші та трофей, і собі зладив:
Тут горло чотирьом не дерло сухо, Пили вони нахильці в унісон І їли, аж лящало їм за вухом, В честь Бахуса врядили випивон. І зайцем, так що вирвався прокльон, Вони вже кишку доверха набили. Налиганим без жодних перепон, їм пики від захоплення скривило. П'яним будь, Як поклав смикнуть Скільки мога. Ставши на цю путь, Відчувай могуть Ти скляного бога. А їсти зайця і до нього Щоб це винця та не ковтнуть. Вино — потіха і підмога: Ось вам девіз на незабудь.Тут озветься Пантагрюель:
— Пора, хлопці, чаркували ми з вами, а воно ж великих гультяїв на великі подвиги і не подвигаєш. Нема як тіні від корогви, нема як пари від коня, нема як дзвону лат.
На ці слова Епістемон посміхнувся і сказав:
— Нема як тіні від кухні, нема як пари від пирога, нема як дзвону коряка.
А Панурґ на це:
— Нема як тіні від намету, нема як пари від цицьок, нема як дзвону яєць.
З цим словом він підхопився, перднув, підскочив, свиснув і весело покликнув товстим голосом:
— Хай живе Пантагрюель!
Бачивши теє, Пантагрюель і собі напшотів, але від його пуку затрусилась земля на десять миль довкруж, а заодно з газом із нього вийшло понад п'ятдесят тисяч чоловічків, карлів і виродків, а з пущеного бзда вродилась безліченна безліч скоцюрблених жіночок, то хвилястих, мов коров'ячі хвости, то круглястих, мов лімузинська ріпа.
— Отакої! — гукнув Панурґ. — Невже ваше бздо таке плодюче? Ач які гарні чоловічі бобурки і жіночі мисі! Їх треба переженити,
