Ґарґантюа і Пантаґрюель - Франсуа Рабле

Епістемон відповів, що ці слова гебрейські й означають вони: Чом мене покинув ecu?

Панурґ як стій зметикував:

— Розумію, в чому річ. Бачите цей діямант? Він фальшивий. От вам і розгадка того, що хоче сказати ця дама:

Невірнику! Чом мене покинув ecu?

Пантагрюель одразу зміркував: він згадав, як перед від'їздом не встиг попрощатися зі своєю дамою, і це його зажурило; він ладен був вернутися до Парижа лиш на те, щоб помиритися з нею.

Проте Епістемон нагадав йому прощання Енея з Дідоною, а також пораду Геракліта Тарантського: коли судно стоїть на котвиці, а піднімати її вже пізно, краще линву рубати, ніж гаяти час на розв'язування, а тому хай викине це з голови і поквапиться до рідного міста, над яким нависла небезпека.

І справді, за годину схопився вітер, норд-норд-вест, судно під усіма вітрилами вийшло в море і через кілька днів, поминувши Порто-Санто і Мадейру, причалило до Канарських островів.

Відпливши звідти, вони пройшли повз Капо-Бланко, Сенегал, Зелений Ріг, Гамбію, ріг Сагрес, Меллі і ріг Доброї Надії та й пристали до царства Меліндського.

Рушивши звідти, наші мореплавці, гнані трамонтаною, минули Меден, Уті, Удем, Ґеласим, острови Фей і царство Ахорії[225]; нарешті ввійшли до гавані Утопії, що за три милі з гаком від столиці амавротів.

Після невеликого відпочинку на суходолі Пантагрюель сказав:

— Хлопці! Город звідси недалечко. Але, перш ніж іти далі, порадьмося, як нам бути, ми ж не атенці, аби спершу діяти, а потім раду радити. Чи згодні ви жити й померти зі мною?

— Так, пане (сказали всі), будьте у нас певні, як у своїх власних пальцях.

— Тоді (сказав він) зостається лише одне, що мене бентежить і непутить: я не знаю ні розташування, ні чисельносте ворогів, що облягли місто. А знаття — це більша певність. От і подумаймо разом, як би все з'ясувати.

Усі йому відповіли устами одними:

— Пошліть нас на звіди, а самі чекайте тут. Сьогодні ж ми вам доставимо точні дані.

— Я (сказав Пантагрюель) проберусь до їхнього табору, поминувши варту і чати, та ще погуляю і подрочуся з ними, так що вони мене й не познають, огляну артилерію, шатра усіх капітанів, пущу ману комбраттям, і ніхто не здогадається, що я за один. Диявол, і той мене не розкусить, бо я коліна Зопирового.

— Я (сказав Епістемон) знаю всі стратегії та пруеси старочасних одчаюг отаманів і ватажків, усі хитрощі й тонкощі військової науки. Я піду до ворогів і, як вони мене навіть викриють і піймають, я здолаю викрутитися, та ще й розповім про вас усе, що прибандюриться, і вони повірять мені, бо я коліна Силонового.

— Я (сказав Евстен) перелізу через їхні шанці, попри сторожу й охорону, я пройдусь по їхніх черевах і поперебиваю руки-ноги, хай вони і з чорта дужі, бо я коліна Геркулесового.

— Я (сказав Карпалим) пролізу туди, куди лише птахи залітають. Тілом я такий легесенький, що перешелесну через траншеї і пройду увесь їхній стан; не боюсь я ні списа, ні стріли, ні румака, хай навіть це пегас Персея чи Паколе, я втечу від них цілий і здоровий. Під моєю стопою не примнеться на лужку і на полі ні билинка, ні колосочок, бо я амазонки Камілли коліна.

Не встиг Карпалим це виректи, аж глядь — скачуть учвал шістсот шістдесят лицарів, а спали вони на своїх легких коників, аби довідатись, чиє ж то судно прибилось до гавані, й поспішали при нагоді голіруч захопити прибульців.

Тут Пантагрюель сказав:

— Хлопці, ховайтесь на кораблі. Бачите, підходить загін наших ворогів, але я повбиваю їх, як бидло, навіть якби їх було і вдесятеро більше. А ви тим часом ховайтесь і приємно проведіть своє дозвілля.

Панурґ на це й обізветься:

— Ні, сеньйоре, так не гоже. Навпаки: ідіть на судно ви, та ще й інших із собою візьміть, а я сам-один їх знешкоджу, тільки не баріться. Гайда, гайда!

Решта підхопили:

— Сеньйоре, він має рацію. Сховайтесь, а ми дамо підсобки Панурґові. І ви побачите, які ми зухи.

І Пантагрюель відповів:

— Гаразд, хай буде так, але як супостат притисне, я вас вирятую.

Тоді Панурґ зняв із ковчега дві грубі кодоли і прив'язав їх до чардачного барана, кинув кінці на землю, а з кінців зробив два зашморги, один більший, другий, усередині першого, менший.

– Ідіть на судно, — сказав він Епістемонові, — і на мій знак крутіть хутчій баран і тягніть до себе дві кодоли.

Потім звернувся до Евстена і Карпалима:

— А ви, хлопці, стійте тут, зустрінете супостата на місці, підкоритесь йому і вдасте, ніби здаєтесь. Тільки не ступіть у канатні зашморги, тримайтесь чимдалі.

Недовго думаючи, він збігав на судно і, прихопивши пасмо соломи та барильце з гарматним порохом, насипав пороху в канатні зашморги, а сам із ґнотом у руці став біля них.

Лицарі доскакали галопом, перша лава опинилась перед судном, але в березі було слизько, і сорок чотири верхівці зі своїми коньми грьопнули на землю. Наїхали інші вершники, гадаючи, ніби їм чинять опір. Аж це обізветься до них Панурґ:

— Мостиві панове! Ви, мабуть, потовклися. Даруйте вже, але то не наша провина, винна тут