Quid est Veritas? - Наталена Андріанівна Корольова

…………………

— Як зветься те місце, що на ньому стою? — злетіло нарешті з Магдалининих уст.

— Castellum Montis Securi[398], Замок Гори Спасіння звуть римляни ці неприступні гори. Mont Salvat[399] зватимуть дальші людські покоління це місце… Зватимуть у співах, легендах, коли вже й само слово «друїд» стане казкою!.. І зник друїд, сам як срібна казка, в золоті ранку…

Розплився останньою хмаркою опалевої імли…

Магдалина лишилася сама, в самому серці Гори Спасіння[400], звільнена від останньої примари, що переслідувала її, — від минулого!

Каїв лист не знайшов уже Прокули в Юдеї. Мусив доганяти прокураторову дружину…

Перейшовши ж Юдею, міг би той лист почути багато дивовижних чуток…

«Прокуратор Пилат цілком ошалів з кохання до мідянокосої гетери з Магдали!»

«З ревнощів вигнав з дому сина! Того, знаєте, що то носив її на руках під час землетрусу в Тиверіаді!»

«Заслав на вигнання дружину!»

«Юстіцію?»

«Аякже! Щоб не перешкоджала!»

«Дарма, що Понтія Прокула нечувано принижувалася!»

«Подумайте, навіть у себе приймала гетеру!»

«Та коли б тільки у себе приймала! Ні! Сама-сама, як прохачка, до неї приходила!»

Але більшість ставилася до цих чуток як до спліток: надто неймовірні були вони. До того ж поводження та вдача прокуратора давали багато іншого матеріалу язикам, що мали подостатком дозвілля.

Але було чимало й таких, що бодай із злорадності хотіли тому дійняти віри. А цю «віру» підкреслювали деякі «безперечні факти».

Цілком відверто Пилат поставив на ноги римську карту[401], а частинно й військо, щоб за всяку ціну розшукали Лазареву родину. Навіть проголосив грошову нагороду тому, хто вкаже правильний слід.

Хотів безпосередньо почути про діяльність юдейського вищого духовенства.

І сам не сидів без руху.

Був і в Цезареї, і в Тиверіаді. Заїздив і до Єрусалима… Ніби ніде не знаходив собі ні місця, ні спокою…

— Маріам глузує з прокуратора! — потихеньку пустив чутку Єгонатан. — Вона ховається навмисне, щоб піднести собі ціну!

Ця стріла була отруйна: брала на глум цезарського намісника й дратувала побожну юдейську еліту.

Не були байдужі до цієї думки й римські урядовці, й військова старшина. Бо римляни не любили подавати причину до осмішування себе.

Природним наслідком цих чуток і фактів були нові доноси до Рима.

Щоправда, цього разу не закидали Пилатові державної зради, але образу Прокулиної честі, зневаги римської матрони, приниження римського престижу й гідності римського урядовця. А передусім, зневаження посвятного для римлян стану подружжя!

Принагідно згадувалося також, що прокуратор своєю негнучкістю сам провокує населення до заколотів… Бо ж нарід ізраїльський визнає закони римські, даючи немало доказів, що шанує їх… Хто ж бо на світі не знає мудрості римських законів?

І Пилата заплутували все дужче в міцні сіті — і римляни й аборигени. Але ніхто не виступав на відкриту боротьбу, дивуючись на велику освідомленість прокуратора про всі задуми й плани тетрарха та духовенства.

Пилат задихався в лабетах цих лукавих інтриг, так органічно йому ненависних.

Втомлений, змучений до краю, йшов напролом. І, нарешті, збагнув, що перестає володіти собою…

Тоді замкнувся в своєму цезарейському палаці й не приймав нікого.

Цілими днями, а часом, і ночами, блукав алеями своїх садів. Або дивився на танець хлопчика з цапком і нічого не бачив за своїми думками.

Одного дня згадав за Йосифа Ариматейського й викликав його.

— Що ворожать Римові юдейські пророки? — запитав між іншим приятеля.

І лише хитав головою на Йосифові вияснення, що юдеї мають пророків, правда, але то не «ворожбити». Вони не пророкують на запитання. Цікавить їх тільки доля ізраїльського народу та ті ознаки, з яких пізнається прихід Месії.

Пилат тільки махнув рукою. А за хвилину, немов сам до себе, думаючи вголос, промовив:

— Гадаємо, що страждання наші приносять нам болісті, невдачі, розчарування чи смерть близьких… А джерело всіх терпінь одно: неможливість пізнати., що є істина… в чім вона… Й де її шукати… Вона, Йосифе, як той твій келех дорогоцінний… Така вона почесна, така таємнича, незрозуміла… І ми, шукаючи її, раз у