Цензор снів - Юрій Павлович Винничук
Одна така видра просто знущалася з кельнера: «Принесіть мені порцію чаю, але щоб есенції чаю було рівно стільки, скільки міститься в ложці, а ще принесіть шість кусників цукру і плястерку цитрини не грубшу, як на три міліметри». І все дістала, що замовляла. Але нещастя хотіло, що касієрка, котра краяла цитрину, не трафила в мірі й відрізала шматочок, котрий був у чотири міліметри завгрубшки. Пані вибухнула таким водограєм нервів, що тільки утеча порятувала кельнера від вибуху сміху й не дотримання засади, що з гістьми завше треба чемно і з респектом поводитися.
Загалом наш світ — велика купа лайна, яку добре було б гарненько розчистити. І знову як тут не згадати того придурка Адольфа. Замість того, щоб планувати винищення окремих європейських націй, хай би зайнявся африканцями, які розмножуються, мов ті щурі, й що вони нужденніші, то й сильніше розмножуються, таке враження, що примара голоду викликає у них найбільшу хіть. Між іншим, гер Краух має таку саму думку, яку він висловив мені, добряче захмелівши. Ми з ним могли б багато чого змінити у цьому світі, якби нам дали таку змогу.
Але то я вам ще не все розповів про офіцерських жінок, бо серед них траплялися і хвойди, які, припершись до Львова з Райху, вдавали, що чекають на свого чоловіка, який нібито має ось-ось повернутися з фронту, а може, й не вдавали, але насправді шукали пригод, і навіть одна така пригода не оминула мене. Якось покликала мене до свого покою доволі поважна дама років під п’ятдесят, але ще фігурова, з великою, випнутою дозаду, дупою, великими цицьками і, хоч і не осиною, але виразною талією. Вона проходжувалася ресторацією з гордо піднятою головою, то своєю поставою нагадувала лук, бо талія западалася, а спина і сідниця випирали. І ото вона мене покликала, а сама лежала у ліжку в мережаній сорочці й щось молола про те, що її голова болить, а сама ножиськами своїми шур-шур під ковдрою так, що ковдра за кожним разом сповзала з неї, і рукою погладжувала себе з ласим виглядом. Я наблизився до її ліжка і запитав: «Чим можу допомогти, ласкава пані?» На ту пору ковдра уже сповзла до колін, і я побачив голі стегна, а коли вона підтягнула одну ногу до себе, оголилося й те, що тримає нас у цьому житті. Тоді я, довго не вагаючись, скинув з себе все і влігся на неї та на м’якому й пружному м’ясиві задовольнив і свою хіть, бо цікаво було, як то порати старшу пані. Отже, щоб скінчити, я мусив її попрохати, аби вона стиснула м’язи, бо надто просторою виявилася її піхва, і я міг собі шурати до другого пришестя, але вона мене послухала, і я з вдячність вкусив її за вухо. Потім вона мене викликала до себе двічі на день, але я не був такий дурний, як першого разу, а без попередньої оплати навіть не брався до роботи. Я ж мусив компенсувати і свої втрати, бо ж у ті дні вже не мав сил на кохану Меласю, мусив вдавати страшенно перевтомленого, а бідна Мелася, хоч і намагалася мене розбурхати, зазнавала поразки й з глибоким смутком засинала.
2
Пан Краух й надалі не перестав бути моїм добрим янголом-охоронцем і запропонував, аби саме наш ресторан постачав їжу до Янівського концтабору для офіцерського складу, бо так їм припала до смаку кухня пані Помазан. Для мене то було за честь, та й платили добре, але я ще випрохав у пана Крауха, аби мені дозволяли відрізати по одному ґудзикові у окремих померлих в’язнів, бо мерли там вони, як мухи, від різних хворіб, епідемій та й просто з виснаження, хоча мене цікавили не геть усі в’язні, а лише видатні, а там же ж бо були відомі люди — підприємці, фабриканти, актори, піснярі, музиканти, професори, колишня богема й еліта, яка колись гордо дефілювала на Корсо, а тепер мусила гарувати. На ту пору я вирішив свою колекцію ушляхетнити, тому ґудзики мусили належати винятково небуденним особам.
Одного разу пан Краух попрохав мене, щоб я доставив вечерю у Янівський концтабір і особисто простежив за сервіруванням столів, бо має прибути поважна комісія з Райху. Я усе організував, замовив два автобуси, і ми з кухарями та кельнерами, а ще я прихопив і сестер Колібрі, рушили до табору. На брамі, як і належиться, був оптимістичний напис «через працю