Мобі Дік, або Білий кит - Герман Мелвілл
Сер Т. Браун. «Про спермацет і спермацетового кита».
Див. його «Трактат про поширені забобони»
«Мов цеп у Спенсера, хвоста убивчий змах
загибель сіяв і смертельний жах.
Ліс списів у боках його стирчав,
А він вперед, назустріч хвилі мчав…»[23]
Уолер. «Бій при Літніх островах»
«Мистецтво створило того великого Левіафана, який називається державою (латинською Civitas) і який є лише штучною людиною».[24]
Гоббс. Вступна стаття до «Левіафана»
«Необачне місто Менсуол проковтнуло його, мов кит — рибинку».[25]
«Шлях прочанина»
«Та морська тварина,
Левіафан, яку з усіх створінь
Господь зробив найбільшою у морі».[26]
«Втрачений рай»
«Левіафан,
Найвеличніше з усіх божих творінь,
Чи пливе воно, чи спить у морській глибині,
Схожий на плавучий острів.
Коли він дихає,
То всотує у груди морську воду,
Щоб потім вивергати її до неба».
Там само
«Величні кити, що плавають у морі води, тоді як у них самих плаває море лою».[27]
Фулер. «Світська і священна влада»
«Левіафан, причаївшись за мисом,
чекає жертву тихо й непорушно,
і попливе вона до нього в пащу,
подумавши, що це її рятунок».[28]
Драйден. «Annus Mirabilis»
«Поки туша кита лишається на плаву в них за кормою, йому відрубують голову і відбуксовують на шлюпці якомога ближче до берега, але на глибині дванадцять-тринадцять футів вона вже торкається дна».[29]
Томас Едж. «Десять рейсів на Шпіцберген». У Парчесса
«Дорогою вони бачили багато китів, що пустували в океані і, бавлячись, пускали до неба через труби й клапани, що їх природа розмістила в них на плечах, снопи водяних бризок».[30]
Сер Т. Герберт. «Подорожі до Азії і Африки». Збірка Харріса
«Тут вони натрапили на такі великі зграї китів, що були змушені стернувати свій корабель дуже обережно, аби не наштовхнутись на одну з цих риб».
Скаутон. «Шоста навколосвітня подорож»
«При сильному норд-ості ми випливли з гирла Ельби на кораблі «Иона в китовому череві».
Дехто твердить, що кит не може розтулити пащеку, але все це брехня.
Матроси зазвичай піднімаються на верхівку щогли і видивляються звідти китів, бо перший, хто побачить кита, одержує в нагороду золотий дукат.
Мені розповідали, що поблизу Шетландських островів виловили кита, у череві якого знайшли більше оселедців, ніж у цілій бочці.
Один із наших гарпунерів каже, що побіля Шпіцбергену він якось убив кита, який був увесь білий — від голови до хвоста».
«Подорож до Гренландії» 1671 року від Р. X. Збірка Харріса
«Тут, на узбережжі Файфа, море часом викидає на берег китів. Літа 1652 від Різдва Христового на берег викинуло одного кита, що був вісімдесят футів завдовжки і належав до різновиду вусатих; як мені сказали, з його туші видобули, окрім великої кількості жиру, не менше 500 аршин китового вуса. Його щелепу поставили у вигляді арки в саду Пітферена».[31]
Сіббальд. «Файф і Кінросс»
«Тоді я сказав, що, напевно, теж спробую подолати і вбити того спермацетового кита, хоч мені й не доводилося чути, щоб подібні до нього колись гинули від людської руки, вони надто люті і спритні».
Річард Страффорд. «Лист з Бермудських островів». Філологічні нотатки, 1688
«Кити в морях слухають голос Божий».
Буквар, виданий у Новій Англії
«Тут ми також побачили неймовірну кількість великих китів, яких у Південних морях стільки, що можна сказати, припадає десь по сотні на кожного, який мешкає в північних водах».
Капітан Каулі. «Навколосвітня подорож»,
1729р. від Р. X.
«…а дихання кита часто має дуже різкий запах, від якого може запаморочитися голова».[32]
Уллоа. «Південна Америка»
«А турбуватись про спідницю нижню
нехай візьмуться п'ятдесят сильфід.
Бувало, що і цю фортецю брали,
Хоч стіни — із китового ребра».[33]
«Викрадення кучерика»
«Якщо ми порівняємо розміри наземних тварин і тих, що живуть у підводній глибині, ми побачимо, що розміри перших просто мізерні. Без сумніву, кит — найбільше із божих створінь».[34]
Голдсміт. «Природознавство»
«Коли б вам зараз спало на думку писати казки для дрібних риб, вони б розмовляли у вашій книзі мовою гігантських китів».[35]
Голдсміт — Джонсону
«Надвечір ми побачили якусь річ, яка спершу здалася нам скелею; та потім з'ясувалося, що то був мертвий кит, якого вбили якісь азіати і тепер тягнули його до берега. Мабуть, вони хотіли сховатися за тушею, щоб ми їх не помітили».[36]
Кук. «Подорожі»
«На більших китів вони насмілюються нападати нечасто. Деякі кити навіюють на них такий жах, що вони стережуться навіть вимовляти в морі їхні імена і возять із собою у вельботах гній, вапно, ялівець і таке інше, щоб їх відлякувати».
Уго фон Троїль. «Листи про плавання Бенкса і Солендера до Ісландії у 1772 p.».
«Спермацетовий кит, якого відкрили мешканці Нентакету, — люта і спритна істота; він вимагає від рибалок неабиякої майстерності й сміливості».[37]
Томас Джефферсон. Листи до французького міністра про імпорт китового жиру, 1778р.
«Але скажіть, на бога, що у світі може до нього дорівнятися?»[38]
Едмунд Берк. Згадка в парламентській промові про китобійний промисел Нентакету
«Іспанія, цей велетенський кит, викинутий на берег Південно-Західної Європи».
Едмунд Берк (Десь)
«Десяте джерело законного королівського прибутку, зумовлене, напевно, тією обставиною, що король оберігає і захищає моря від піратів і розбійників, — це його право на королівську рибу, якою вважаються кит і осетер. Викинуті на берег або виловлені неподалік від нього, вони вважаються королівською власністю».[39]
Блекстон
«І знов
Усі готові битися до смерті,
І звів над головою лютий Родмонд
Гарпун свій влучний із зубцями».[40]
Фолконер. «Загибель корабля»
«Стрімкі ракети місто освітили
І з громом мчали в небеса щосили.
Немовби ніч на хвилю стала днем:
Якщо вода зрівняється з вогнем —
Так води моря прагнуть догори,
Коли в завзятті радісної гри
Кит до небес здіймає їх фонтаном».[41]
Каупер. «На відвідини королевою Лондона»
«При першому ударі з серця могутнім струменем потекла кров. Витекло близько п'ятнадцяти галонів».[42]
Джон Хантер.
