Гойдалка дихання - Герта Мюллер

ЦЕМЕНТ

Цементу завжди бракувало. Зате вугілля було більш ніж достатньо. Шлакоблоків, гальки і піску також було вдосталь. Тільки цемент постійно закінчувався. Його кількість постійно зменшувалася, сама по собі. Треба було пильнуватися біля цього цементу, бо можна було збожеволіти. Цемент міг зникати не тільки сам по собі, а і сам у собі. Тоді все довкола було повне цементу, а одночасно цементу всюди бракувало.

Бригадир кричав: вважайте на цемент.

Прораб кричав: цемент треба заощаджувати.

А якщо починався вітер: цемент не повинен полетіти геть.

А коли йшов дощ або сніг: цемент не можна мочити.

Мішки з цементом паперові. Цей папір занадто тонкий для повного мішка. Можна нести цей мішок як завгодно — самому або удвох, на животі або за чотири кути, все одно порветься. З подертим мішком неможливо заощаджувати цемент. Із сухого подертого мішка половина висипається на землю. У вологому подертому мішку з цементом половина залишається приліпленою до паперу. Нічого з цим не зробиш, чим більше намагаєшся заощадити цемент, тим швидше він закінчується. Цемент — це обман, як вуличний пил, туман або дим — він розвіюється у повітрі, опускається на землю, ліпиться до шкіри. Його всюди видно, але ніде не зловиш.

Цемент потрібно заощаджувати, але вважати при цьому слід на себе. Ти несеш мішок надзвичайно обережно, але все одно цементу стає все менше і менше. Тебе звинувачують у шкідництві, фашизмі, саботуванні і крадіжці цементу. Ти пробиваєшся крізь цей крик, прикидаєшся глухим. Ти сунеш візок, повний будівельного розчину, на похилій дошці, на гору риштувань, до мулярів. Дошка хитається, ти міцно тримаєшся за візок. Під час цього хитання можна злетіти в небо, бо порожній шлунок піднімається аж до голови.

Чого домагаються охоронці цементу своїми підозрами. Депортований робітник не має нічого, лише ватну фуфайку на тілі, валізу в бараці і нари. Навіщо йому красти цемент. Його беруть із собою не як здобич, а як додатковий бруд. Щодня ти борешся зі своїм лютим голодом, але цемент не їдять. Ти мерзнеш або пітнієш, але цемент не гріє і не охолоджує. Він викликає підозри, бо він летить, прокрадається і липне, бо він сірий, як заєць, оксамитовий і безформний, він зникає без причини.

Будівництво було розташоване біля табору, неподалік конюшні, де залишилися самі лише ясла для худоби і давно не було жодного коня. Нам сказали, що було побудовано шість житлових будинків для росіян, шість будинків на дві сім'ї. Кожен будинок мав три кімнати. Але у кожному будуть жити як мінімум п'ять сімей, — думали ми собі, бо під час старцювання бачили, у яких злиднях живуть тут люди, які худі та виснажені їхні діти. Дівчатка схожі на хлопчиків, усі поголені налисо, усі у світло-блакитному одязі. Вони крокували по болоті біля будови, ніби гуси, завжди парами, тримаючись за руки і співаючи героїчних пісень. Спереду і ззаду пливла товстенна мовчазна бабера, понуро наглядала за всіма і коливала задом, ніби корабель.

На будівництві було вісім бригад. Вони викопували фундаменти, носили шлакоблоки і мішки з цементом, розмішували гашене вапно і бетонний розчин, заливали фундаменти, готували будівельний розчин для мулярів, носили його на ношах, везли на візках і піднімали на риштування, готували вапняну суміш для побілки стін. Усі шість будинків зводили одночасно, робітники безперестанку снували туди-сюди, всюди панував хаос, і робота майже стояла на місці. Можна було побачити мулярів, які сиділи на риштуваннях, було видно, що біля них стоїть будівельний розчин і цегла, але не видно було, щоб стіни росли. Це дивовижна річ на всіх будовах — якщо дивитися на них цілий день, то не видно, як ростуть стіни. А через три тижні вони раптом стають високими, мабуть, вони таки виросли. Можливо, за ніч, самостійно, як місяць. Так само незбагненно, як зникає цемент, ростуть і стіни. Тобі віддають накази, ти щось береш у руки, і тебе женуть геть. Тобі дають ляпаси і стусани. Ти стаєш затятим і сумним, а зовні здаєшся боязким і пригніченим. Цемент роз'їдає рани на шкірі. Коли ти відкриваєш рот, губи розриваються, ніби папір мішків із цементом. Ти мовчки і покірно виконуєш усі накази.

Але вище за всі стіни росте недовіра. У цьому будівельному смутку всі підозрюють один одного, кожному здається, що іншому дістався легший кут мішка з цементом, що його використовують, шануючи себе. Кожного принижують криками, обдурюють цементом і зраджують будовою. Лише коли хтось помирає, прораб говорить:

— Жалко. Очень жалко.

Але відразу ж міняє інтонацію і кричить:

— Внимание! Ахтунґ!

Ти працюєш і чуєш биття власного серця, а також: цемент треба заощаджувати, треба бути обережним із цементом, цемент не може замокнути, цемент не можна розсипати. Але цемент розпорошується, марнується сам по собі і поводиться з нами як останній скупердяй. Ми живемо так, як цього хоче цемент. Це він злодій, він викрав нас, а не ми його. І не лише це, від цементу ти починаєш ненавидіти все і всіх. Цемент сіє недовіру, бо він розсипається, цемент — інтриган.

Щовечора дорогою додому, коли цемент опинявся на належній відстані, а будівництво залишалося за спиною, я усвідомлював, що це не ми обманюємо один одного, а всіх нас обманюють росіяни з їхнім цементом. Але наступного дня підозра проти цього мого усвідомлення і проти всіх решти знову з'являлася. І це всі відчували. І всі були проти мене. І я це відчував. Цемент і янгол голоду пов'язані між собою. Голод розширює пори і заповзає всередину. А коли він уже всередині, цемент заклеює пори, і ти зацементований.

Цемент може бути смертельно небезпечним у цементній вежі. Сорокаметровій заввишки вежі, порожній та позбавленій вікон. Майже порожній, але у ній можна втонути. На такий обсяг рештки цементу справді невеликі, але вони лежать всюди насипом, не розфасовані у мішки. Ми збираємо їх у відра голими руками. Це старий цемент, але він підступний і просочується між пальцями. Він дуже швидкий і тікає від нас, насувається на нас мовчазною сірою масою, швидше, ніж ми можемо відступити і втекти геть. Цемент може текти, і тоді він тече швидше, ніж вода, він плиткіший. Він може схопити тебе, і ти втонеш у цементі. Я занедужав на цемент. Тижнями мені привиджувався всюди один лише цемент: небо вкрилося гладкою верствою цементу, хмари на небі перетворилися на купки цементу. Дощ простягав із неба на землю свої цементні шнури. Моя