Анна Київська - Режин Дефорж
А я, Анна, розуміючи все те серцем, розмірковуючи над такою великою красою, над такою великою славою й пригадуючи слова із Святого письма: «Блаженні покликані на весільну вечерю Агнця» і слова, що їх виголосила сама наречена Христова: «Ті, що мене відкриють собі, здобудуть Вічне життя», — не раз запитувала себе, чи зможу якогось дня прилучитися до цього свята, цього блаженства й цього вічного життя. Моє серце нарешті зважилося збудувати церкву Христові, аби тісно пов’язати себе із святою общиною, стати мовби часточкою цієї общини, яку з Христом пов’язує віра; тож я наказала звести й присвятити Христові церкву Святої Трійці — Богоматері Марії, передвісника Господа й святого великомученика Вінцента — і віддала їй у дар свої особисті багатства і ті, що їх король Генріх, мій чоловік, дав мені, одружуючись зі мною.
Усі ці багатства з ласки мого сина короля, з волі Господньої і зі згоди вельмож королівства я віддаю церкві, щоб у ній могли жити й служити Господові спокійні і лагідні ченці, відмовившись від світського життя й присвятивши себе канонічно правильному життю, цебто правилам, писаним святими апостолами й святим Айгустіном.
Хай вони моляться день і ніч за відпущення гріхів королю Генріху, моїм дітям та моїм друзям, а також за відпущення гріхів мені і хай своїми молитвами вимолять у Господа, аби я постала перед Ним без жодного гріха й жодної вади, як цього бажає Христос для своєї Церкви.
А саме: землю біля храму Господнього, яку купив і якою володів прево Ів, з пекарнею та всіма доходами від неї; дев’ять маєтків з усіма угіддями та доходами, які я колись отримувала від них; право вільно ввозити продукти до міста, на околиці якого споруджено церкву; млин, що залежить від міста й стоїть на його околиці, названій Гув’є, і обійстя «Блан-Месніль»; маєток, розташований на території Лаону в містечку Крепі.
А щоб ніхто згодом не зазіхнув на ці маєтки та доходи від них, я віддаю їх у повне володіння монастиреві святого Вінцента та його канонікам».
Склавши, згідно зі звичаєм, такий заповіт, королева попрощалася з тими, хто вірно служив їй довгі роки. Оточення королеви Берти дивилося, як Анна вирушає в дорогу, з неприхованою радістю, яку трохи затьмарила поведінка короля. Філіпп поїхав проводжати матір аж до місця посадки на судно. Вони прибули до Руана теплого червневого дня, і Вільгельм прийняв їх із своєю звичною щиросердістю. Після трьох днів свят, бенкетів, турнірів та процесій настав час відпливати.
Світанок обіцяв погожий день. На Сені ледь погойдувалася заново відбудована «Мора». Галаслива барвиста юрба чекала на кортеж, що супроводжував королеву-матір Франції. Нарешті засурмили мисливські ріжки, і на бойових конях у розкішній збруї проїхали, навіть не глянувши на натовп, яскраво вбрані, горді й стрункі рицарі з герцогської охорони. За ними їхали вельможі, графи й барони, принци і єпископи, всі в оздоблених сріблом і золотом шатах, а далі — король Франції та король Англії. Важко було сказати, хто з цих двох дужче засліплював публіку своїм пишним вбранням. За ними їхали повози знатних дам: Матільдині в кольорах Нормандії та Англії і Аннині в кольорах Франції. Королева-мати була в білій, з важкою золотою вишивкою сукні з Візантії. Як вона сяяла під ранковим сонцем! Але Анна не спускала очей з «Мори» і з невиразної постаті на носі судна, зброя й обличчя якої блищали на осонні.
Анна попрощалася з синами, заплакавши й поблагословивши їх. У Філіппа щеміло серце; він шкодував, що дозволив матері вирушити в цю подорож. Він дивився на матір так, наче не бачив її дуже давно. У Філіпповій голові зринали картини його дитинства: він згадав, як одного літнього дня мати з довгим розпатланим волоссям поклала йому на голову віночок із квітів і назвала його своїм «весняним малятком», як вона, нахилившись до гриви коня, зробила йому виклик на перегонах; яка вона була гарна, як розхвилювалася й пишалась ним у день його коронування; саме задля неї він вивчив напам’ять ритуальні слова…
— Мамо рідна!.. — простогнав Філіпп, уклякши одним коліном на землю.
— Сину мій, хай вас Господь береже! Я щодня молитимусь там за вас і за прекрасну країну Францію.
Настала черга прощатися з монархами Нормандії. Матільду довелося силоміць виривати з обіймів подруги. Королева Англії так розхвилювалася, що придворні дами мусили нести її на руках.
Герцог-король підійшов до Анни й узяв її за руку. Незважаючи на свою огрядність, він спритно допоміг їй зійти на місток, що вів на палубу судна. На палубі Вільгельм уклав холодну королевину долоню в руку чоловіка з обличчям у срібній масці, в руку свого друга Рубцюватого…
— Зайчику!..
Пилип так розхвилювався, що не міг промовити й слова, він лише укляк коліном на палубу й схилив голову перед своєю віднайденою коханою.
— Зайчику, підведись, поглянь на мене… Ми тепер уже старі й вільні від будь-якого обов’язку. Бог не покарає нас за те, що ми знову зустрілися на схилі віку, — сказала Анна рідною мовою, звуки якої тішили їй серце.
— Господь Бог з великої ласки дозволив вам знову зустрітися, — сказав Вільгельм. — Скористайтесь нагодою і віддячте йому. Рицарю, я довіряю тобі даму, якій я заприсягнув чистим коханням і лишаюсь йому навіки вірним. Оберігай її від усього лихого на світі й поверни її з Божою допомогою до нас знову.
— Ваша величносте, перебрати свою даму з ваших рук для мене велика честь. Будьте певні: поки я живий, нічого поганого з нею не станеться. Клянусь Морою, яка колись вірно служила вам! — промовив Пилип, поклавши долоню на руків’я своєї шпаги.
Герцог Нормандський і король Англійський обняв чоловіка без імені й без обличчя, який був йому другом.
— Мені бракуватиме тебе, брате.
— Мені теж бракуватиме тебе.
Вільгельм востаннє вкляк перед Анною.
— Поблагословіть мене, пані, поблагословіть мене, Моро…
Він затремтів від дотику ніжних пальців, що лягли йому на чоло.
Королева цього не витримала, вона впала на руки Бланш де Шовіньї, яка з двома служницями піднялася вслід за нею на палубу.
Вільгельм зійшов з судна; місток прибрали й підняли вітрила.
Натовп на березі молився, ченці співали, єпископ Руанський, стоячи в оточенні міського духівництва, благословляв «Мору» та її пасажирів.
Підтримувана своєю
