Бурецвіт - Марія Ряполова
— Сестри вже, певно, не пам’ятають, як я виглядаю. А дочка вже доросла і чудово обійдеться без мене. Поки вона була маленька, їй потрібен був батько. А тепер вона може лише спитати, де я весь цей час вештався.
— Але вона знає де і знає чому. І хоче, щоб ви повернулися, — заперечила я.
Він похитав головою.
— А що я там робитиму? У мене нема професії. Моя професія — лісник. Колись учився на архітектора, але не довчився… та й хисту не було. Бачила, яку я тут звів халабуду?
Повернутися до свого життя… А чи було моє життя? Тоді ще нічого не встиг, а зараз уже нічого не встигну.
— Чому так песимістично? Ці роки теж не минули дарма.
Ви ж Садівник! Садівників усі на руках носять!
— А що з того, що мене на руках носитимуть? Що я робитиму далі? Що зі мною буде далі?
— Ну, звідки я знаю, — зітхнула я, — що далі. Там видно буде.
Садівник впав у роздуми і ніби не помічав моєї присутності.
— То ми можемо залишитися ще на трохи? — обережно спитала я.
— Так, — відгукнувся він.
— Ну, я піду.
Він кивнув. Я тихенько піднялася, зістрибнула зі стовбура і почала пробиратися назад.
9
Виявилося, що стежка була не одна. Їх було кілька, і вони зрадницьки перетиналися. Я переходила з однієї на іншу, сподіваючись вийти до Садівникового будинку.
— Заблукала?
Тенто в ефектній позі сидів на гілці дерева і хитав звисаючою ніжкою.
— Здається… трохи…
Він зіскочив.
— Дозволь провести тебе.
— Гаразд, — погодилася я.
— Сюди, — показав він шлях.
— Сюди? Точно?
— Так.
— Нікoли не подумала би.
Ми рушили в обраному Тенто напрямі.
— То ти не сердишся на мене більше, прекрасна діво?
— Не знаю… якби не ти, хлопців повісили б одразу. І мене звати Лірина! Називай мене Ліриною.
— Гаразд. А мене звати Тенто. Називай мене шляхетним Тенто, ну, будь ласочка!
— От уже фантазія…
За деревами можна було розгледіти обриси будинку.
— То ми вже прийшли? Так скоро?
Я почула розсерджені голоси, що, певно, належали Перлі та Бурецвітові.
— Що там відбувається? — пробурмотіла я.
— Схоже, сімейна сварка, — сказав Тенто.
Ми вийшли на галявину. Моя подруга сиділа на лавочці біля будинку, а шукач ходив довкола неї, викрикуючи:
— Ти заграєш геть з усіма тут!
— Що ти таке кажеш! Я просто намагаюся бути приязною. Ввічливою! Тактовною! Це те, чого тобі так бракує!
— Бракує? Можливо. Та як я можу закохуватися в дівчину, яка заграє з кожним зустрічним?! Вони всі в захваті від тебе!
— Це взагалі не мої проблеми, — вона встала, — вибач, та я не можу вимкнути свій природний шарм!
— І не треба вимикати, — сказала я. — Бурецвіте, ти геть здурів? Чого це ти верещиш на мою подругу?
Він обернувся, зробив крок до мене і в розпачі розвів руками.
— Я… я так не можу.
— Чому ти гадаєш, що я маю поводитися так, як тобі хочеться?! — Перла розізлилася не на жарт.
— А ви! — крикнув шукач. — Де ви взялися? Що ви робили в лісі?
Він розвернувся до Перли.
— Ви тут усі вже переділилися на парочки, чи не так?!
— Бурецвіте, опануй себе! — гукнула я. — Ти втратив розум!
— Ми всі вчора рятували твоє життя, йолопе! — крикнула Перла.
— Ну, дякую!
— Ну, на здоров’я!
Він трохи вгамувався, довго розглядав свої черевики, а потім підняв на неї очі та спитав:
— Але ж ти не могла не помітити, що нашим стосункам чогось бракує.
— Та нема ніяких стосунків! — вона піднялася. — Чого їм може бракувати?!
Перла подарувала йому гнівний погляд, розвернулась і пішла геть, за хвилину зникнувши за будинком.
— А де ж моя парочка? — спитав Мереж, який щойно вийшов з будинку на ґанок і слухав, схрестивши руки на грудях.
— Я піду повтішаю прекрасну діву, — запропонував шляхетний Тенто.
— Піди… — відгукнулася я.
Розбійник пустився слідом за моєю подругою.
— Що?! — обурився Бурецвіт. — Ну, все…
Він потер лоба й вирячився на мене з явною претензією.
— Садівник дозволив нам лишитися, — сказала я.
— Я щасливий!
Він поплентався в бік, протилежний тому, що обрала Перла.
— Недобре все це, — проронив Мереж.
— Звісно, недобре, — сказала я.
Він спустився з ґанку й наблизився до мене.
— Я відчуваю загрозу.
— Мені теж ніяково тут. Це місце зле прийняло нас.
— Річ не в місці, — сказав Мереж. — Загроза переміщується разом з нами. Бо вона походить від тебе.
— Що?
Я глянула йому у вічі. Він промовчав.
— Від мене походить загроза? Загроза кому?
— Може, Бурецвітові,
