Карпатський капкан - Сергій Ухачевський
Нарешті вони підійшли до грота в скелі, в котрому йому не раз доводилося ночувати раніше. Це було кілька років тому, коли працював у тилу в німців. І ось доля знову привела його сюди. Геть звечоріло. Потрібно було зупинятися на перепочинок.
— Усе, — вирішив Крижень. — Привал. Далі не підемо, бо поночі ноги можна поламати.
Хелен втомлено всілась на землю. Поруч з нею опустився батько. Крижень примостився на невисокому камені, закинув голову й заплющив очі. Морфей, здавалося, ось-ось віднесе його в сни…
Франко дістав із наплічної торбини хліб, сало, фляжку зі спиртом. Старий полковник зробив на коліні бутерброди, один подав Крижневі, поклавши йому на коліно.
Крижень рвучко розплющив очі, взяв бутерброд і сумно сказав:
— По-біблійному якось… Хліб з вами ділимо… Дивина. Полковник УНР… Мої дядьки теж служили в «Чорних запорожцях». Обоє загинули десь під Грицівом.
Франко із розумінням покивав і сказав доньці:
— Постій поки на варті. Я зміню.
Та зі згодою кивнула й пішла на стежу. Франко почав розповідати Крижневі:
— Я служив у розвідці. Молодість моя теж у штабах не пройшла. Потім — еміграція, Лондон. Мене запросили на службу в SIS, — подав Крижневі фляжку.
Степан розкоркував, надпив, скривився й передав назад.
— А як вас занесло сюди?
— Був резидентом у Чехії. Після замаху на Гейдріха довелося перебратися в Україну. Втратив зв’язок з центром…
— Це ваша рація недавно працювала?
— Так, моя.
Крижень із розпачем покивав:
— Наробили ви, колего, справ… Ой, наробили! Ви навіть уявити не можете, яких! — зітхнув. — Що й ні словом сказати, ні пером описати…
Франко здивовано знизав плечима.
— Тепер сам бачу. Хто ж знав… А я просто хотів повернутися додому, до Оленки. А ще — допомогти нашим, їм зараз дуже важко без підтримки ззовні.
— Крові багато піде з вашими допомогами. Треба зупинитися. Рано чи пізно більшість цих повстанців переб’ють, перевербують! Стільки років війни… не кожен витримає, ще й у таких умовах.
— Знаю… Та й усі це розуміють. Просто це така боротьба, яку не можна припиняти. Ніколи.
— Люди гинуть. Достойні, чесні, розумні. Мені їх шкода… А те, що разом з ними здихає й різне падло, мене зовсім не втішає, — помовчав, запитально глянув на Франка. — Так, просто цікаво… А після закордону ви знову повернетеся сюди?
— Мені б ваші роки… Клянуся, повернувся б! І продовжив би боротьбу… Серце підводить. І ходити важко. Потоптали мої ноги землю, просяться відпочити. А за кордоном для наших я зроблю набагато більше.
— Щиро. Дуже щиро ви зі мною. Хоч я ваш ворог… І як чекіст, як радянська людина, я повинен вас просто зараз убити.
— А як українець?
— Як українець — теж! Я більше не хочу бачити крові, яку проливає мій народ!.. Але як розвідник і людина честі — я вам аплодую.
— Ви гравець, пане Крижню. Ви розумний і талановитий гравець. Я знаю про ваші подвиги на війні, знаю, як ви рятували наших хлопців… Ви дуже непроста людина.
Крижень розсміявся:
— Тут?! Бути простим?! Пане полковнику, для простих — перша-ліпша гілляка. Це, пардон, не ваша вошива повстанська розвідка.
— Ви зараз будете ще більше сміятися, коли я вам скажу таке… — зробив паузу й ошелешив відкриттям: — Фройлян Мод Шультце працювала на нас. Тому вас і врятували наші. Ось така в нас «вошива» розвідка, пане Крижню…
Крижень, ошелешено відкашлявшись, прохрипів:
— Не може цього бути… Мені залишається перед вами зняти капелюха… — задумався. — Красуня Моді… А як її насправді звали?
— Її так і звали — Красуня Моді. Дівчинка з аристократичного пруського роду. Її біографія чиста. Я дружив з її батьком. Олена й Моді росли разом.
— Я кохав її, — враз зізнався Крижень. — Вона мені врятувала життя. І загинула, рятуючи. Вона мені й досі сниться. Часто…
— Я знаю цю історію… Олена кілька днів плакала, коли дізналася про її смерть.
Крижень узяв фляжку й знову припав до
