Гуляйполе - Степан Дмитрович Ревякін
Весь штаб Олександрівських січових стрільців був знищений. Проте бойовий, але далекоглядний їхній керівник полковник Самокиш зміг втекти з міста на броньованому потягу. І з цього приводу дуже побивався Нестор, адже він особисто хотів полонити Самокиша й судити його Ревтрибуналом за наругу над повстанцями у Катеринославі.
Вже в обідню пору бій за Олександрівськ закінчився, і Махнові, за вказівкою правителів міста, якась гарна дівчина-україночка піднесла хліб-сіль біля готелю "Париж". Планувалося, що він тут зупиниться на відпочинок. Та "батько" завжди був непередбачуваний. Він робив усе навпаки.
Прийнявши хліб-сіль, Махно попрошкував до будинку купця першої гульдії Лещинського, де, як знав, до петлюрівців розміщувалася Рада робітничих і селянських депутатів, тоді в цьому будинку він не раз бував і добре знав у ньому всі ходи й виходи.
Невдовзі перед цим будинком, на Соборній вулиці, зібрався натовп міщан, чекаючи на появу на балконі легендарного "батька". Махно не забарився. Щойно він з'явився на балконі, — багатотисячна юрба вигукнула:
— "Батькові" слава! Слава! Слава!
Махно у відповідь говорив, навдивовиж, коротко, але запально, як справжній оратор. Він нагадав, що нашою планетою ураганом проноситься всесвітня революція, кінцевим результатом якої буде перемога трудового народу й рай на Землі. Свою промову він закінчив так: — Для нас немає питання про вітчизну, бо наша вітчизна — цілий світ. Для нас немає ні Росії, ні Німеччини, ні України, бо для нас є батьківщиною усі країни разом взяті, без кордонів і меж. Для нас немає ні москалів, ні українців, ні поляків, жодних інших націй, бо всі ми народжені від однієї матері, ім'я якій Єва, і маємо одного батька, ім'я йому Адам.
Ще не встигло пролунати останнє "батькове" слово, як загіпнотизоване людське море вибухнуло гучним багатотисячним вітанням героя дня:
— Слава! Слава! Слава "батькові"!
— Хай живе всесвітня революція!
— "Батьку"! Ми з тобою! Візьми нас!
Ці прохання міщан було для Махна, як мед на хліб... В армію "батька" добровольці Олександрівська записувалися кілька днів. Черга цієї акції починалася десь за театром "Модерн" і тягнулася через усю Соборну вулицю аж до будинку Лещинського. Воліли стати махновцями робітники, службовці, інженери, техніки, звичайні пролетарі, які не мали ні кола ні двора, безробітні — переважно молодь, яку вабила революція своєю романтикою і перспективою гарно пожити.
Сам "батько" в Олександрівську довго не затримався. Вже третього дня він посадив на потяг основний склад своїх вояків і рушив у напрямку Азовського моря, а ще кілька полків повернули на Великий Токмак. Розправившись з петлюрівцями, грізний "батько" вирішив завдати нищівного удару білогвардійцям, які зайняли Маріуполь, Бердянськ і значну частину Олександрівського повіту. Словом, на порядку денному в Махна постало гасло: бити білих, доки не почервоніють. Такі можливості Махно уже мав: у нього було численне дисципліноване військо, достатньо озброєне кулеметними тачанками і навіть гарматами. Махновська кавалерія під загальним керівництвом селянина з-під Бердянська Василя Куриленка[40] не мала собі рівних на полі революційних битв колишньої Російської імперії.
Вихор повстанської армії Махна ламав на своєму шляху хребет усім і вся. Слава про талановитого народного месника вийшла за межі України і досягла Москви.
...Москва. Кремль. Кабінет голови Раднаркому. Ульянов-Ленін стоїть біля столу й розмовляє по телефону.
ЛЕНІН. Феліксе Едмундовичу, чи правда, що спланований вами замах на Махна у Катеринославі провалився?.. Ага, правда... Ну й добре. Все, що робиться, — робиться на краще. Бо я сьогодні розмовляв по прямому проводу з Антоновим-Овсієнком[41]. Він доповів, що Махно громить Петлюру і Денікіна і що він більше комуніст, ніж анархіст. Правда, на відвойованій території створив свою "державу в державі" — щось на зразок селянської
