Богун - Олександр Олександрович Соколовський
«Ого! — подумав Богун. — А це ж тільки в одного шляхтича взято…»
— Пане полковнику, там вас якийсь хлопець питає,— підійшов до Богуна гетьманський джура.
— А поклич-но його сюди.
Увійшов Максим.
— От і добре, — сказав Богун. — Тебе Приндяк прислав?.. Я хотів, щоб… як тільки повернеться з погоні Немира…
— Вже повернувся, — схвильовано перепинив Максим. — Полонених душ двадцять… Сиворакшу спіймали теж…
ЧАСТИНА ТРЕТЯ…з Чигирину По всій славній Україні Заревли великі дзвони, Щоб сідлали хлопці коні. Щоб мечі-шаблі гострили. Щоб вбирались на весілля На веселе погуляння, На криваве залицяння… Т. Шевченко 1
Почувши, що Сиворакшу спіймано, Богун тої ж хвилини побіг його допитувати.
Нестримна радість і надія на близьку зустріч з Оксаною опанували його.
Спершу Богун навіть забув, що його кликав Хмельницький, і вже тільки дорогою, згадавши на мить про нараду, з досадою махнув рукою:
— Почекають…
Богунові здавалося, що він дуже швидко довідається від Сиворакші про все й зможе негайно ж повернутися до гетьмана.
Але він помилився. Сиворакшу було поранено в голову, хоч, правда, й не тяжко. Він крутився й кривився від удаваного чи справжнього болю й довго давав дуже неясні відповіді.
Лише після того, як терпець Богунові вже зовсім увірвався й Максим з Приндяком розпалили багаття, щоб поставити Сиворакшу «погрітися», — він не витримав і почав розповідати докладно.
Але втішного розповів мало: Оксана в княгині Гризельди за покоївку. Здається, здорова. Певно, сама не схотіла лишитися в Лубнах. Востаннє бачив Сиворакша Оксану після того, як Ярема перейшов був Дніпро й відправив княгиню з фрауцимером і тяжарами до Варшави.
Де тепер княгиня — невідомо. Казали, що у Варшаві, але можливо, що й у Замості. Сиворакша чув про це випадково, бо з Яремою був недовго й при першій же нагоді перейшов до Конецьпольського, свого давнього пана' й добродія.
Отже, надії Богунові не справдилися: негайно ж допомогти Оксані не було жодної змоги…
Тільки щасливий кінець війни зміг би її врятувати…
Але несподівана втеча й цілковите розпорошення польського війська під Пилявою — це ще не була остаточна перемога козацтва.
Богун це знав краще від кого іншого. Він був переконаний, що є тільки один спосіб не затягнути війни: йти в наступ і якнайшвидше кінчати ляхів.
Але гетьман був іншої думки.
Якусь таємничу владу над військом мав цей чоловік.
Нікого так не любили й ні на кого часами так не лютували, як на Хмельницького. Здавалось хвилинами, що не кріпко держить він у руках булаву гетьманську, що значно більшу владу над масою мають Кривоніс, Чорнота, Гладкий та Богун. Але це тільки здавалося.
Поміркований, обачний, нахильний вирішувати справи не силою зброї, а хитрістю, листуванням, трактатами, Хмельницький в рішучі хвилини показував неабияку силу волі.
Він передбачав те, що інколи навіть і не снилося його товаришам: він завжди добре знав, що робилося у Варшаві, в Москві, в Цареграді, бо піклувався не тільки про силу й боєспроможність козацького війська, не тільки про його харчування, амуніцію, зброю, а й про те, щоб не вдарили на козаків з тилу чи то цар московський, чи то гетьман литовський, чи то князь семигородський…
Він любив гуляти й пиячити з голотою, він, як ніхто інший з козацької старшини, тримав себе рівнею з простими козаками, і то, здавалося, цілком щиро.
Але за пияцтвом, що інколи переходило всі межі, він ніколи не забував справ громадських.
Він піклувався про найдрібніші дрібниці, прагнув усе знати, все зважити.
Він нікому не довірявся цілком і бачив іноді підступи там, де їх не було.
Але зате завжди був готовий дати відсіч чи то справжнім ворогам своїм, чи то, таким, як Кривоніс і Богун, у щирості яких сумніву в гетьмана не було.
Як не насідали на нього Богун, Кривоніс, Чорнота, Кричевський — він уперто стояв на своєму:
— Військо стомлене, спілка з татарами поки що не тривка, і Москва, й Литва, й Австрія, і Франція можуть несподівано дати ляхам допомогу. Одне — виганяти панів з України, зовсім друге — битися з поляками в їхній отчизні…
— Шкода говорити много! — закінчував він рішуче. — Шкода говорити, дочекаємось вибору короля, забезпечимо трактатами з ним непідлеглість і волю всього народу козако-руського, станемо самі порядкувати в своїй хаті — тоді видно буде…
Богун пробував заперечувати:
— Що з того короля, коли ми панів не приборкаємо?
На що вже був король Владислав, а й той проти панів не міг здержати…
А Кривоніс додавав роздратовано й ущіпливо:
— Ой Богдане, Богдане! Оглядаєшся ти й на передні, й на задні…НЗанадто Яке оглядаєшся. Ти, як
