Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 06 - Джек Лондон
Але найгірше скривдив Мартіна чікагський часопис «Глобус». Мартін довго не хотів друкувати своїх «Пісень моря», але з голоду зважився й на це. Забраковані десятьма журналами, вони нарешті знайшли собі притулок у редакції «Глобуса». У циклі було тридцять поезій, і за кожну він мав одержати по долару. Першого місяця було надруковано чотири вірші, і Мартін одразу ж одержав чек на чотири долари; але, прочитавши їх у журналі, він жахнувся. Назви було позмінювано: замість «Фінішу» стало «Кінець», замість «Пісні зовнішнього рифа»— «Пісня коралового рифу». Одному віршеві й зовсім довільної надали назви: замість Мартінового «Світла медузи», стояло: «Зворотна течія». А самі поезії то вже й украй були понівечені. Мартін у розпачі стогнав і хапався за голову. Цілі речення, рядки, а то й строфи повикидали, попереплутували й так переробили, що годі було глузду добрати. Деякі його строфи було замінено чужими. Він не припускав, щоб редактор міг накоїти таких дурниць, і втішав себе думкою, що це витівка редакційного кур’єра або друкарки. Мартін негайно написав редакторові, щоб той припинив друкувати його вірші або ж повернув йому рукописа. Він посилав листа за листом, просив, благав, погрожував, та все дарма. Впродовж кількох місяців журнал і далі калічив його вірші, поки не надрукував усі тридцять, і щомісяця Мартін одержував чек за ті, що були вміщені в черговому номері.
Незважаючи на всі ці невдачі, спогад про сорок доларів від «Білої миші» підтримував енергію Мартіна, хоч йому й доводилось дедалі більше витрачати її на «чорну роботу». Він виявив, що сякий-такий гріш можна заробити в сільськогосподарських тижневиках та комерційних журналах, але натомість, мавши справу з релігійними виданнями, він би запевне наражався на голодну смерть. У найскрутнішу годину, коли до заставу помандрував його чорний костюм, Мартінові несподівано пощастило на конкурсі, проведеному округові™ комітетом республіканської партії. Конкурс було оголошено в трьох галузях, і Мартін брав участь в усіх, гірко сміючися з себе, що змушений не гребувати й такими крайнощами. Його поема дістала першу премію в десять доларів, агітаційна пісня другу, п’ять доларів, а стаття про завдання республіканської партії — знов першу премію, у двадцять п’ять доларів. Він дуже втішався, аж доки не пішов одержувати виграш. Щось, певно, трапилося у комітеті, бо хоч серед його членів були й банкіри, і сенатори, грошей не щастило видобути. Поки тяглася ця справа, Мартін довів, що добре розуміється і на засадах демократичної партії, бо здобув премію за ідеологічну статтю в такому самому конкурсі, але демократів. Він навіть гроші тут одержав — двадцять п’ять доларів. А тих сорока доларів, виграних у першому конкурсі, так ніколи й не побачив.
Щоб зустрічатися з Рут, Мартін мусив удатися на хитрощі. Ходити пішки до північного Окленда й назад забирало забагато часу, і він вирішив заставити костюм, а за ті гроші викупити велосипеда. Цей останній замінював для нього фізкультуру, заощаджував час на роботу і заразом давав змогу бачитися з Рут. Короткі парусинові штани й старий светр правили йому за пристойний велосипедний костюм, і він міг щодня їздити з Рут на прогулянку. До того ж часто бачитися з Рут у неї вдома йому тепер не випадало, бо кампанія світських розваг, запроваджена місіс Морз, була в самому розпалі. Від недосяжних істот, яких він там зустрічав і на яких ще недавно дивився знизу вгору, його вже нудило. Вони тепер не здавалися йому недосяжними. Важке життя, розчарування й надмірна праця зробили його нервовим і дражливим, і розмова з цими людьми доводила його до люті. Мартін зовсім не був самозакоханим егоїстом. Обмеженість цих людей він виміряв, порівнюючи їх з мислителями, чиї книжки були йому знайомі. У домі Рут він не спіткав жодної людини великого розуму, окрім професора Колдуела, та й того бачив лише раз. Усі ж інші були якісь недоумки й нездари, тупоголові догматики й неуки. Особливо разило його їхнє неуцтво. Чого вони такі? Де поділася їхня освіта? Адже ж їм були доступні ті самі книжки, що й йому. Чому ж вони з тих книжок не взяли ніякого пожитку?
Він знав, що на світі є справді великі розуми, глибокі й мудрі мислителі. Доказ цьому — книжки, що піднесли його самого над рівнем Морзів. І він був певний, що десь таки можна знайти людей, інтелектуально вищих, ніж ті, які збирались у Морзів. Він читав англійські романи, де у світських вітальнях чоловіки й жінки розмовляють про політику й філософію. Читав він і про салони, що існують у великих містах, навіть і в Сполучених Штатах, де сходиться світ артистичний та науковий. Раніш він наївно гадав, що всіх гарно одягнених людей, котрі не з робітничого класу, наділено силою розуму й почуттям краси. Йому видавалось, що культура й крохмальні комірці ідуть собі в парі, він брав на віру, Що університетська освіта і справжні знання — те саме…
Та хоч би там як, а він пробиватиме собі шлях усе вище й вище. І Рут теж поведе за собою. Він безтямно кохав її і був певен, що вона скрізь виділятиметься. Він розумів, що її так само, як і його давніше, обмежувало довколишнє середовище. Вона ще не мала змоги розвинутись. Книжки на полицях у її батька, картини на стінах, ноти на роялі — все це було показне. На справжній літературі, на справжньому малярстві й музиці Морзи й усе їхнє коло анітрохи не розумілися. А ще більше за ці різновиди мистецтва важливе було саме життя, і до нього вони теж були безнадійно глухі й сліпі. Попри всю їхню схильність до незалежної думки та поміркованої терпимості, від сучасної науки вони відстали щонайменше на два покоління; вони мислили по-середньовічному, а погляди їхні на світ виходили з метафізичних засад — таких самих молодих, як наймолодша з рас, і таких самих давніх, як печерна людина, а то й давніших. Це був той самий світогляд, що нагонив першим мавполюдям страх перед темрявою, що вселив
