Карпатський капкан - Сергій Ухачевський
— Но проблем, — кличе: — Марі! — й до Крижня: — Чьто слючільось, мон амі?
— Та так, Марі дещо забула…
Та вийшла з маскою на обличчі. У Крижня від здивування округлилися очі.
— О-о! Мсьє Кріжєнь! Пардон муа. У мєня на ліцо маска. Пардон. Женщін дольжєн красіво бить. У вас рано подйом? Ужє начался віборі?
— Но, Марі… е-е-е… ні, Марі. Я тут чергую… Бачу, у вікні світло…
Ернесто, узявши під руку Трохимовича, котрий підпер плечима одвірок, повів його у свою кімнату, примовляючи:
— Мон амі, Трохімовіч… Шампан, рум? Трошкі віпьєм, да? Стьйопа гарній камарад. Он нада больтать с Марі. Стрєлі Амур, я понимаю…
— Так, калі гета для парадку, што мнє адмовіцца?
У кімнаті Ернесто налив по склянці рому й запропонував:
— В такой харошій утра прєдложіть Трохімовіч віпівать на здоровьє!
Трохимович крекнув, смикнувши склянку рому, й констатував:
— Добрая гарелка. За душу бяре.
— Репете?
— Ад такога присмакав адмовіцца толькі хвори чалавєк, — і смикнув другу склянку, зауваживши: — Пайшла, як той дурань в бардєль.
…Хелен запитально дивилася на Крижня й намагалась посміхатися, повернувшись до образу Марі, але їй це вдавалося погано.
Крижень теж чомусь не знаходив слів, та нарешті сказав:
— Марі, ти забула на столі ручку, вирішив тобі повернути. Може, вже більше ніколи ось так не побачимося, не зможемо поговорити… Сьогодні такий важкий день… Я цілий день буду на виборчій дільниці. Щоб не було провокацій.
— О-о-о, Кріжєнь, как мільо… Мерсі. Но я оставить етот ручка прєзьєнт тєбьє, Кріжєнь… На дольгій памят.
Вона наблизилася до нього й, кокетуючи, пальчиком почала крутити ґудзик у нього на піджаку. Крижень втягнув носом її запах… І прозрів. У нього від цього відкриття сторч стало волосся. Він шоковано зазирнув їй у вічі й сказав сердито крізь зуби:
— А ти справді не така проста, як здаєшся… На довгу пам’ять, кажеш, ручка? А що ж я тобі подарую на пам’ять? А знаєш…
Він зняв зі своєї шиї ланцюжок з хрестиком і дав їй.
— А це — тобі на пам’ять. Це колись був осколок гранати. А ти й без гранати — просто в серце…
Хелен, грайливо кліпаючи вічками, розгубилася:
— О, я трошкі не понімать вас утренній емосьйон. Мсьє Кріжєнь, ві такой романтік…
— Та й добре, що не розумієш, — під носа: — лялька чортова. Насправді все ти розумієш… — гукнув: — Трохимович! Пішли! Годі гуляти!
— Іду! — озвався ординарець. — 3 табой пагуляць… Нават нє дасі прадегуставаць добрую гарелку.
І вони поспіхом вийшли з апартаментів гостей. Крижень, важко ступаючи, сказав:
— Старий, ти правду казав: бабьонка, ой, яка не проста. Від неї аж тхне кінським потом. Цієї ночі вона не була в номері. І ця біла маска з чорними розводами…
— А дзє ж она била?! Прослушка…
— Хто її знає. А прослушка… Магнітофон — є така хрінь — стояв у них на трюмо.
— Ах ти ж, бяда какая. Дарма давєрився ти гетим лейтенантам. Ой бяда!
— Помічники хренові! — погодився Крижень. — Професіонали срані!
Крижень зупинився, коли вони вийшли з готелю. Трохимович теж став на місці й запитально глянув на полковника.
— Слухай, старий… — промовив Крижень. — Нам треба мовчати. Крім нас, ніхто нічого не знає! Бо якщо підніметься шум… Ти знаєш, на що наші чекісти здатні. Не приведи Боже, влаштують тут каральну акцію.
— А я і так нічога нє чув і нічога нє знаю. І галовнає — мавчу, як риба аб льод! — заявив Трохимович.
— І це правильно. Ой, відведу я зараз душеньку, ой, відведу! Ходімо будити наших «архангелів»!
Вони рвонули на пост, де на лавці продовжували хропіти лейтенанти.
Крижень підскочив і люто замахнувся, та Трохимович перехопив руку.
— Царствіє небесне проспите, товариші офіцери! — гаркнув Крижень. — Доносите на мене?! Державні гроші виговорюєте по телефону? Телеграми надсилаєте? Та я як напишу на вас рапорт, що спите на посту! Знаєте, що з вами буде? Де іноземці? Де?.. Я вас питаю: де наші гості?!
Лейтенанти ошелешено прокинулися й зірвалися на ноги. Сербін, здивований запитанням, випалив:
— Як де? У готелі…
Не договорив — отримав у пику і впав важким мішком на газон.
— Яке ви маєте право? — обурився Наконечний.
І тут же опинився поруч із Сербіним, бо також дістав по морді.
